Якщо дивитися на просторий життєвий шлях людини, який вона пройшла, можна побачити і довгі періоди щастя, і тяжкі хвилини відчаю. Проте здатність складати будь-які Божі іспити, скільки б їх не було, та радіти кожній оточуючій дрібниці разом з цим робить людину людиною. Все, що можуть викликати такі історії – це захоплення. І наша сьогоднішня саме з таких. У березні виповнилося 84 роки неперевершеній матері, бабусі, дружині, невтомній трудівниці Марії Дмитрівні Стапай. В день її народження в хаті було повно людей, гуляли аж до 11-ї вечора. Щиро привітали свою найріднішу людину прийшли діти, онуки, правнуки, сестра, яка живе поряд, з подарунками завітали староста Наталія Богоутдінова, завідуюча клубом Олена Андреєва та інші. У дружньому колі згадували минуле, щасливі й сумні віхи життя.
Марія Дмитрівна народилася на Івано-Франківщині. Має трьох дітей: син Федір вже понад 40 років працює в Розумівській школі вчителем математики, донька Валентина на заробітках за кордоном, а її сестра Світлана – веде домашнє господарство у рідному селі. Мешкає з родиною на одному подвір’ї з мамою. Хазяйнують разом: тримають корів, свиней, курей, пораються на городі.
На Східну Україну Марія Дмитрівна потрапила по найму, працювала дояркою в Великій Білозірці. Там же зустріла свого нині покійного чоловіка Михайла Федоровича, з яким душа в душу прожили цілих пів століття і 4 місяці. Переїхали жити у Нижню Хортицю у 1968 році.
Трудилася в польовій бригаді колгоспу. На цій посаді через особливості робочого процесу постраждало здоров’я, отримала інвалідність. Пізніше працювала пташницею, нічним сторожем на фермі.
Але прославилася вона серед земляків своїм кулінарним хистом, господарською майстерністю, доброю вдачею, гостинністю та небайдужістю до долі села.
Односельчани старшого покоління відгукуються про неї як про громадську активістку, завжди готову зробити свій внесок в розвиток села. Її знають як учасника й організатора масових заходів (весілля, проводи в армію, дні села, церковні та державні свята) та душу компанії, допомога котрої завжди була неоціненною,.
У селі діє храм Української Православної Церкви Київського патріархату Покрови Пресвятої Богородиці. Відкрили його в 2001 році, в приміщенні колишнього гуртожитка, а згодом – бібліотеки. А стояла біля витоків храму саме Марія Дмитрівна. Вона стала не тільки його прихожанкою, а й буквально засновницею. «Там три чверті речей моїх. А решту принесли інші люди», – каже жінка. Ще до відкриття храму вона віддала йому в дар не тільки необхідне майно, рушники, а й старі ікони. До останніх ставлення у жінки особливе. І зараз на стінах її будинку висить безліч святих ликів, які свідчать: вона дуже набожна й за все, що має зараз, вдячна насамперед Творцеві. Не описати тих зусиль, яких вона доклала в свій час, щоб у церкві було затишно, привітно, просторо – все для людей, аби вони почувалися як вдома, мали змогу тут помолитися, покаятися, очистити душу. Напевне, за всі ці добрі справи на день народження Господь подарував іменинниці знакові події: у цей день розтелилася корова, а однорічний онук зробив свої перші кроки.
До створення храму був причетний і чоловік, Михайло Федорович, котрий теж був глибоко віруючим. Оскільки він все життя був професійним ковалем, знатним майстром, на своїй кузні творив справжні шедеври. Зі звичайної алюмінієвої урни для сміття він зробив для церкви дзвін. Батюшка був безмежно вдячний за це, адже купити вже готовий тоді було надто дорогим задоволенням. Ґрати на дверях храму – теж його рук справа. Викував їх, як то кажуть, «з нуля». Михайло Федорович мав не тільки ковальський хист, а й гарно співав, був опорою родини. 11-й рік без нього дуже тяжко.
Кулінарні таланти Марії Дмитрівни – радість для родини й всіх земляків. Як знатна кухарка, свого часу вона готувала на весіллях на 200-250 людей, коли одружували сина та доньок, на торжество до Стапаїв мріяв потрапити кожен мешканець села.
А одного разу її вміння знадобилися на державному рівні. Тодішній президент України Леонід Кучма знаходився з робочим візитом у Запоріжжі, а саме – на комбінаті «Запоріжсталь». Кандидата на приготування вітального короваю шукали недовго. Районна влада доручила цю почесну місія саме Марії Стапай. Щоправда, без пригод тоді не обійшлося. Добре, що їй порадили про всяк випадок спекти два короваї. На одному випадково відламався елемент декору, тож його взяли з другого. Чудовий коровай тоді дуже потішив Главу держави.
Господиня пригадує, що раніше для весільних заходів пекла не тільки смачні пироги, а й по 250 «дивнів» та «шишок», готувала чимало найсмачніших страв. Кухарське хобі стає в нагоді й нині в буденному житті. Марія Дмитрівна сама закручує помідори, огірки, робить ковбаси, тушонку, напої тощо.
Найдорожчим, що має зараз і заради чого варто жити далі, вона називає своїх дітей та онуків. Нічого кращого для неї нема і вже не буде. Всіх їх любить однаково сильно – і тих, хто вже давно виріс та живе в своє задоволення, і тих, для кого ще належить бути найкращою бабусею, даючи їм чудове виховання й життєву мудрість, навчаючи: «Ніколи нічого не шкодуйте для людей і Господь віддячить вам сторицею».
Міцного здоров’я Вам, шановна Маріє Дмитрівно. Зичимо довголіття, радості, усмішок, успіхів сім’ї, натхнення, побільше обіймів і бути такою ж неперевершеною, як і завжди. Нехай в житті все складається якнайкраще!
Віталій АНДРІЄЦЬ.
