Ось уже й місяць пройшов від часу кривавого ворожого обстрілу житлових чотирьохповерхівок с.Юльївки Запорізького району. В кінці лютого 2024 року внаслідок російського увіаудару по селу загинув чоловік, а жінка була важкопоранена, все тіло посічене осколками. Шість сімей втратили житло, майно…
До редакції газети «Червоний промінь», сайту «Промінь» звернулися жителі цього багатостраждального будинку й поскаржилися на бездіяльність влади й відсутність будь-яких перспектив щодо їхнього майбутнього.
Як з’ясувалося, жителі військового містечка на території с.Юльївки мали неприватизовані квартири і постійно потерпали від негараздів. По-перше, комунальних: водопровідна, каналізаційна та опалювальна системи будинків вичерпали свій ресурс, люди жили практично без води, тепла. По-друге, з початком великої війни не могли при від’їзді до Запоріжжя оформити статус ВПО, адже ніби то були прописані в якомусь будинку м.Запоріжжя від В/Ч. Під час війни у Юльївці залишилося 6 сімей військових пенсіонерів, усі доволі поважного віку.
Але трагедія полягає в тому, що жителі зруйнованих рф будинків військового містечка не мають права ні на фінансову компенсацію від держави, адже майно військове. Ні на соціальну підтримку від міської влади, бо підпорядковані Міноборони…Тобто виходить, що саме Міністерство оборони має виділити їм житло. Але в сьогоднішній ситуації – це на грані фантастики.
«Червоний промінь» взявся вивчити ситуацію, щоб допомогти цим людям. Ми почали збирати інформацію від усіх сторін та звертатися до відповідних структур.
Людмила МИРОШНИК, мешканка зруйнованого будинку, колишня вчителька Юльївської школи, 48 років педстажу:
– Хоч фактично, територіально, ми знаходимося у с.Юльївка Запорізького району (Новоолександрівська громада), юридично військове містечко зареєстроване у м.Запоріжжя. Коли 29 лютого сталася ця страшна біда, загинув мій чоловік, житло зруйнували, я була в шоці. Приїхали представники КЕВ (Комунально-експлуатаційного відділу військового містечка), я запитала в них, що мені робити, куди тепер подітися, жити немає де? Відповідь була: «Їдьте до родичів!» Згодом на офіційний запит надійшла відповідь, що ми 5-ті в черзі на відселення … з 1997 року.
Прикро, що на нас не розповсюджується порядок виплат при руйнуванні житла як всім звичайним запоріжцям, адже підпорядковуємося Міноборони. Лише під час виборів нас згадують, приганяють автобус, який везе голосувати у Запоріжжя.
Поспілкувалася із заступником голови ЗОВА Мироненком щодо нашої проблеми, то посадовець зазначив, що ми не маємо права на компенсацію від міської влади по 10 тис. грн. Це дозволило хоча б зняти житло у Запоріжжі. Влада запропонувала тимчасове перебування у кімнаті, де вже знаходяться четверо людей, але я хвора, після інсульту, тому не можу жити в гуртожитку. Пропонували й окрему кімнату, але її стан та умови не підійшли. Решта мешканців погодилися. Я тимчасово мешкаю з родиною доньки, у якої невеличка квартирка. Пройде 40 днів з дня смерті чоловіка, і мені доведеться знімати житло, хоча з моєю пенсією це буде важко. Заступник голови ЗОВА порадив звертатися в Міноборони. Хотіли потрапити на особистий прийом до Федорова – немає прийомів під час війни. З допомогою юриста надіслали запити в облдержадміністрацію, мерію, Міноборони, в соцзахист, на урядову гарячу лінію – поки що тиша.
Ми знаходимося на території Новоолександрівської громади, хочу відзначити їхню постійну підтримку. Надавали гуманітарну допомогу, після трагедії виділили матеріальну допомогу по 5 тис.грн. усім шести сім’ям, транспорт, щоб вивезти деякі вцілілі речі. Я щиро вдячна сільській раді, землякам, колишнім учням, мені дуже допомогли фінансово в тяжку хвилину. Але це змінить ситуацію, не поверне мені чоловіка, дім, не заглушить душевний біль.
Свого часу КЕВ відмовився передавати наші будинки Новоолександрівській сільській раді. Хоча умови, в яких проживали, жахливі: без води, опалення, часто залишалися без світла. Зараз залишилися без дому – і не маємо права на компенсацію за зруйноване житло!
Ми теж громадяни України і маємо право на допомогу, чому від нас всі відвертаються, ніхто не хоче вирішувати цю проблему?
Надія ЗАКОТА, мешканка зруйнованого будинку:
– Так не повинно бути: ми постраждали і не маємо права на жодну компенсацію, на житло. Вражає позиція КЕВ – нічим не допомогли, навіть машини не дали вивезти майно.
Хочу щиро подякувати Новоолександрівській сільраді, голові Корнієнку О.Ю, секретарю сільради Т.О. Сабліній, депутатам Биковій Л.І., Морозу І.А. Хусайнову О.С, директору школи та іншим за підтримку в такий складний час. Надали матеріальну допомогу, виділили транспорт, зробили обстеження. Спасибі також волонтерам ГО «Пролісок» Олені та Ірині!
Анна Володимирівна, представниця військового містечка КЕВ (Комунально-експлуатаційного відділу):
– Ми написали листи до нашого вищого керівництва, голови ЗОВА І.Федорова, інших структур, що люди потребують допомоги. Тому що наша установа не має житлового фонду, який би відповідав санітарно-технічним нормам, вільних квартир, щоб надати постраждалим.
Провели обстеження після трагедії і надали жителям інформативну довідку про конкретні зруйновані житлові будинки, втім наша інформація не для загального розголошення.
Щодо фінансової чи матеріальної допомоги: ми не маємо можливості її надати військовим пенсіонерам. Їм треба звертатися до міської чи обласної влади.
Зінаїда БОЙКО, керівник апарату ЗОВА:
– Проблему треба вирішувати спільно з військовою частиною. Наступного тижня буде проведено нараду за участю всіх зацікавлених сторін, де буде напрацьовано алгоритм, як діяти в цій непростій ситуації. Люди не мають повної реєстрації і по суті залишилися без можливості отримати компенсацію за зруйноване житло. До вирішення питання буде залучено не лише Міноборони як балансоутримувача будівель, а й Запорізьку військову адміністрацію та Новоолександрівську сільраду, на території якої знаходяться ці будинки. Розробимо покроковий план дій і надамо інформацію постраждалим людям.
У свою чергу журналісти «Червоного променя» слідкуватимуть за розвитком ситуації і триматимуть її на контролі.
Наталія СТІНА.
