Що думають мешканці Кушугумської громади Запорізької області щодо ситуації з руйнуванням Каховської ГЕС, як війна вплинула на їхнє життя.
Екоцид в Південно-Східній Україні розпочали росіяни не в червні 2023 року, коли зруйнували Каховську дамбу та спустили водосховище, а на століття раніше, в 30-ті роки 20 століття, коли почали будувати в Запоріжжі греблю ДніпроГЕСу для забезпечення електроенергією країни. Вже тоді знищили плавні, потім набудували металургійних та хімічних заводів без врахування «рози вітрів», а промислові стоки скидали в річки без очищення.
Другий екоцид росіяни здійснили в 50-х роках, коли побудували Каховську дамбу для цілей не так гідроенергетики, як для постачання води в Крим. Тисячі гектарів плавнів знаменитого Великого Лугу (це ліси, озера, острови, багаті рибою, птахами та звірами, які і годували козаків) були затоплені водою і знищені.
«Коли заливали Каховку, пливли скирти сіна, на них сиділи лисиці та зайці. Я саме хлопцем був, гуляв у плавнях – а тут хвиля мені по груди як заллє!» – згадує мешканець селища Кушугум Запорізької області Микола Йосипович Кононенко про будівництво Каховського водосховища. Йому вже 83 роки, все життя прожив тут, а працювати їздив у Запоріжжя на тодішній завод «АвтоЗАЗ», який виробляв відомі в усьому СРСР «Запоріжці». Тож від рибальства чи садівництва, як багато селян, він не залежав. Але родина відчула на собі вплив спустошення Каховського водосховища: води для поливу тепер немає, городина вся посохла, розповідає його дружина Людмила Іванівна і показує дрібненькі помідорчики, які тільки чекають дощу.
Благом для аграріїв стала мережа каналів, по яких дніпровська вода надходила до раніше безводного степу. Це таки сприяло розвитку сільського господарства та власне справжньому заселенню краю. (Втім, замість подяки Дніпру самі ж колгоспи зловживали добривами, розорювали степи та береги балок, річок та забруднювали річки і підземні води).
Це будівництво велося без очищення та укріплення дна і берегів водосховища та призвело до появи «великого болота» з брудною водою, яке з часом було зариблене, заселене, сформувалася річкова екосистема.
Каховське водосховище виконувало роль біологічної очистки та розбавлення стоків комунальних та промислових підприємств, не тільки із Запоріжжя, але й міста Дніпра, Кривого Рогу, де теж потужний промисловий комплекс скидав і скидає свої стоки в річку. А коли водосховища не стало, то весь цей «концентрат» отруює річкову воду.
«Вода в крані стала ще гірша, ніж була: доводиться відстоювати, щоб прибрати чорний осад на дні, та й запах неприємний. Купуємо воду в пляшках щодня, поставили кулер з бутильованою очищеною водою», – розповідає Людмила Іванівна.
Все тому, що Кушугумська громада має водозабір нижче Запоріжжя, нижче очисних споруд, тож п’є воду з усіма забрудниками, що припливають вище. Плюс через те, що нема технічної води з Каховки для поливу, люди намагаються хоч трохи поливати питною. Це посилило попит на воду. Очисні споруди «Водоканалу» не були розраховані на таку низьку якість води та на підвищену потребу в обсягах води і не справляються.
Наразі в Кушугумі людей стало більше, ніж до війни: тут ховаються від війни не лише мешканці окупованих сіл області (а росіяни окупували 70% Запорізької області), але й Запоріжжя, яке обстрілюють мало не щодня.
«Коли прилетіло Х-101, грохнуло так, що будинок струсило та побило вікна. Поруч військова частина. Я не стала далі чекати, а взяла маму, кота та переїхали ми на дачу в Кушугум, тут і живемо», – розповідає Тетяна Вощинська, яка нещодавно очолила Агенцію регіонального розвитку Кушугумської громади, а вже кілька років керує запорізьким осередком Асоціації міст України. Громада, яка складається із 4 селищ, сильно залежала від Каховського «моря», як тут казали. Працювали риболовецькі та переробні артілі, розвивалося городництво та садівництво. З міста приїжджали дачники, будували садові кооперативи.
Тепер – суха яма з паростками зелені замість колишнього водосховища, дно хрустить мертвими черепашками та сухою травою і сміттям.
Висохла і річка Конка, яка текла через степи та наповнювалася водами Дніпра через водосховище. Колишні труби водозабору стирчать далеко посеред щебенистої пустелі.
«Як жили до війни? Добре раніше жили! Було все – і Каховка, і Конка річка, води вдосталь, і полив був у всіх проведений, і на берегах рибу ловили, люди відпочивали. А тепер – нема моїм корівкам де і води напитися!» – бідкається місцева мешканка села Малокатеринівки, що в цій же Кушугумській громаді, Тетяна, наганяючи бичка. Чотири худі та змучені корівки, яких вона пасе, бредуть з водопою через сухі бур’яни та зарослі неїстівної амброзії.
«Два кілометри бідним корівкам іти до водопою! Води нема в річці зовсім. Ходимо до ставка, де фермер рибу вирощує Спершу нас ганяв, далі зрозумів, що тваринкам пити хочеться, аж припадають до води постояти!» – розповідає Тетяна.
Не пощастило селянам і дачникам, які встигли весною посадити городи, але влітку все погоріло. Втім, це справді стійкі люди. Два місяці лиш минуло від тієї ночі, коли росіяни вдарили по селу запалювальними снарядами, від яких вигоріло 40 будинків. Ми проїхали повз один із них, який і досі нагадує про трагедію. Решти почорнілого обвугленого даху на тлі блакитного неба та забута при переїзді кішка жалібно навчить. Хазяйка після обстрілу та отримання опіків, поїхала на лікування і не повернулася.
«Ми віримо в Перемогу! Хочемо будувати Європу тут, а не їхати туди», – каже Тетяна Вощинська, яка встигла кілька місяців пожити в Німеччині, але повернулася рішуча. Хочуть зробити артезіанські свердловини для постачання громади водою, будуть центр розвитку підприємництва. Підписали Меморандум про співпрацю з Радою відновлення Запоріжжя, шукають експертів і просто людей, готових працювати над Планом відновлення та розвитку громади.
Чи треба відбудовувати Каховську ГЕС? Питання складне, адже слід прорахувати всі екологічні та економічні фактори, не забуваючи спитати про потреби людей, які живуть на берегах Каховського водосховища та нижнього і середнього Дніпра. Безперечно одне: необхідно вже сьогодні залучати фахівців не тільки із гідроенергетики, але із оцінки нинішнього стану цієї території, рівня підземних вод, стану екосистем. Робити соціологічні дослідження і вивчати думку людей. Вивчати досвід із ревіталізації колишніх водосховищ.
Все це бажано робити не з далеких кабінетів, а з регулярними виїздами на місце, відбором проб і зразків, фото- і відеофікасацією. Однак безпекова ситуація в Запорізькій та Херсонській області не дозволяє робити таких масштабних наукових експедицій.
Наталія СТІНА.
Фото Геннадія СТІНИ
