Покинути свою домівку, роботу через російську окупацію і виїхати у нове місце, – це значне випробування для українок в умовах сучасної російсько-української війни.
Як жінкам вдається знайти роботу у нових громадах – дізнавалися журналісти «Променя».
Людмила Василівна
Людмила Василівна все життя прожила у містечку Степногірську Василівського району Запорізької області. Працювала масажисткою у Василівській районній лікарні. Жорстока війна, постійні обстріли зірвали її з рідного дому у пошуках спокою. Подруга запросила до Запоріжжя, певний час жила у неї. Згодом почала шукати окреме житло і роботу, адже пенсія невеличка, та й хотілося зайнятися ділом, щоб менше думати про погане. Звичайно, прифронтове Запоріжжя також періодично страждає від ворожих обстрілів, але не так, як Степногірськ.
Випадково побачила оголошення про вакансію масажиста у відділенні реабілітації Клініки «Сімейний лікар» Широківської громади Запорізького району – і звернулася. Прийняли тепло і привітно. Уже пройшло пів року, як Людмила Василівна повернулася знову до своєї професії. Колектив чудовий, підтримують в усьому. Тож у жінки почалася нова сторінка в житті. Вона хоч і страждає від розлуки домівкою, проте може займатися улюбленою справою – допомагає людям відновлювати здоров’я.
Ольга
Ольга родом з селища Велика Лепетиха, що у Каховському районі Херсонщини. Зізнається, що перукаркою мріяла працювати ще з дитинства: постійно заплітала подруг, сама доглядала своє довге волосся. Тому не вагалася, який навчальний заклад обрати – у 2004 році закінчила Новокаховський професійний ліцей, де отримала диплом перукарки. Проте знайти роботу у рідному селищі було важко.
«Без досвіду знайти роботу по фаху я не змогла, а гроші були потрібні вже. Тож погодилася на пропозицію працювати на метизному заводі у Запоріжжі», – розповіла Ольга.
Там Ольга близько чотирьох років пропрацювала контролеркою якості виготовленого емальованого посуду.
«Це була цікава робота, новий досвід. Проте я відчувала, що це – не моє», – розповіла вона.
Потім вона двічі була у декреті, переїхала з Запоріжжя назад до батьків у Велику Лепетиху. За за цей час завод розформували – і Ользі довелося знову шукати роботу.
Зізнається, що утримувати двох маленьких дітей самостійно було ще тим випробуванням, тому бралася за будь-яку можливість заробити: збирала полуницю на полях, на дому робила стрижки, паралельно працювала помічницею на кухні в місцевому кафе.
Та на початку повномасштабної війни її рідне селище окупували росіяни. Переїхали з родиною до Запоріжжя і вирішила нарешті реалізувати свою давню мрію.
« Зараз я вчуся ще, та нарешті зрозуміла, як це – любити свою справу, а не працювати лише заради виживання», – каже Ольга.
Як розповіла власниця перукарні Світлана Ковальчук, Ольга чудово справляється з чоловічими стрижками, вміє спілкуватися з клієнтами, старанно вчиться вдома: переглядає відео інструктажі із сучасними техніками.
«Я погодилася навчати Ольгу тому що бачу, як у неї горять очі, що є навички і талант», – сказала власниця перукарні.
Наразі Ольга вже шостий місяць навчається у перукарні: вже має своїх клієнтів, проте поки робить зачіски і підстригає бороди під контролем пані Світлани. Каже, що колектив їй став як родина.
Та й для неї Запоріжжя стало містом, де вона знайшла улюблене заняття, близьких друзів, де змогла зробити крок назустріч своїй мрії.
Наталія СТІНА.
