Світ ловив його, та не спіймав. Сьогодні, 3 грудня, виповнюється 300 років з дня народження Григорія Савича Сковороди – видатного українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, педагога. Літературний хист – лише один із безлічі, який дарувала йому природа. Так, він приніс йому найбільшу славу. Але водночас Сковорода був оперним співаком, композитором, мандрівником. І навіть це ще не все.
Навчався він в Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти так і не здобув). Філософські погляди Сковороди присвячені насамперед етиці. Не був лояльним до церковної та світської ієрархії: відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі. Від 1769 року вів життя самітника й мандрівного філософа. Подорожував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання.
Сковорода писав свої твори різновидами староукраїнської літературної мови: художні та філософські твори слов’яноруською (слов’яноукраїнською), поезії та байки – книжною українською (у ній менше церковнослов’янських елементів). Частину листування вів також латинською мовою. Не стало видатного письменника, мислителя та філософа 9 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1794 року в Іванівці на Харківщині. Його могила знаходиться на території музею-заповідника в селі, названому на честь літературного діяча – Сковородинівці.
Та легендарний український діяч славився не лише літературою. Його життя було сповнене жаги майже всього, що пов’язано зі світським, просвітленим життям. Біографію Сковороди викладають в школах. Але часто без найцікавішого. Що ще відомо про життя “неспійманого світом” літератора?
Сковорода – композитор та оперний співак
У 1741 році 19-річний Григорій Сковорода вирішив проміняти свій курс філософії на кар’єру співака. Він вирушив до Глухова на Сумщині, де на той час існувала одна з найславетніших співочих шкіл того часу (там пізніше навчалися відомі українські композитори Максим Березовський та Дмитро Бортнянський). Там Сковорода пройшов конкурсний відбір до придворної капели Єлизавети Петрівни та переїхав до Санкт-Петербурга. Три роки він співав у літургіях та операх – зокрема, в опері модного тоді саксонського композитора Йоганна Адольфа Гассе “Милосердя Тита”, поставленої у 1741 році на честь коронації Єлизавети.
Пізніше відомий філософ знову вступив до Києво-Могилянської академії. Але паралельно вчився грати щонайменше на чотирьох інструментах – флейті, скрипці, бандурі й гуслях. Він навіть компонував власні пісні. Наприклад, йому належить відома пісня “Стоїть явір над водою”.
Раптовий потяг до винної справи
Григорій Сковорода був людиною, яка за своє життя бажала “спробувати все”. Закінчивши перерваний курс філософії, він знов вирішив докорінно поміняти свій побут. До наступного курсу – богослов’я – вступати, втім, не став. Натомість завербувався до так званої Токайської комісії з заготівлі вин до імператорського двору. Комісія закуповувала для двора Єлизавети токайські вина в Угорщині (власні вина в Росії виробляти ще не вміли). Іронія долі полягала в тому, що сам Сковорода вина не любив і взагалі потім прославився тим, що вів фактично веганській спосіб життя – не вживав не тільки алкоголю, а й м’яса та риби. Проте торговельна експедиція до Європи здалася йому вдалою можливістю побачити чужі краї і поспілкуватися з цікавими людьми.
Київський “спудей” зміг аж цілих п’ять років мандрувати Європою, відвідавши не лише Токай, а й Відень та Пресбург. Не виключено, що при нагоді його використовували як перекладача, бо окрім латини, давньогрецької та гебрейської мов Сковорода вивчав у Києво-Могилянській академії ще й німецьку та польську.
Втік з-під вінця через несміливість
Повернувшись з європейських мандрів, Григорій Сковорода таки вступив до вищого курсу академії – богослов’я, але провчився лише два роки з необхідних чотирьох. Якраз на “екваторі” богословського курсу йому запропонували роботу: місце домашнього вчителя у родині козацького полковника Степана Томари. З цього часу розпочалася викладацька кар’єра Сковороди. Наступні двадцять років він декілька разів міняв місце роботи. Зокрема, викладав поетику та давньогрецьку мову у Харківському колегіумі, де його то звільняли через суперечки з начальством, то запрошували назад як висококваліфікованого викладача, якого дуже любили і цінували студенти.
При всій незалежності та твердості свого характеру, у спілкуванні з протилежною статтю філософ все життя був дуже сором’язливим і несміливим. Нині відомо лише про один роман у житті Сковороди. Це були відносини з дочкою відставного майора Оленою, з якою він познайомився, коли гостював у приятеля на хуторі поблизу Валків (нинішній Богодухівський район Харківської області). За чутками, справа дійшла навіть до вінчання. Але, як стверджували “злі язики”, несміливий Сковорода не зміг сказати перед вівтарем “Так” і втік просто з-під вінця.
Передбачив жахливу чуму
Решту життя Григорій Сковорода провів як мандрівний мудрець. Жив, як сам вчив інших: наряду з веганством та відмовою від алкоголю був аскетом, не брехав та не лицемірствував. Звільнившись із Харківського колегіуму, він почав подорожувати Слобожанщиною пішки, зупиняючись у своїх численних друзів та прихильників. Невелика торба, де лежали сопілка, Біблія та рукописи його творів – ось і весь багаж культурного діяча.
У серпні 1770 року зі Сковородою стався дивний випадок, який важко пояснити з раціональної точки зору. Тоді філософ гостював у Києві, але раптом відчув непереборний потяг негайно повернутися до Харкова. Друзі умовляли його залишитися, однак коли Сковорода захотів спуститися на Поділ, то біля Андріївської церкви відчув, наче якась невидима сила заважає йому рухатися уперед. Утім, він таки почав спускатися по Андріївському узвозу, але зненацька йому почувся трупний сморід. Сковорода побіг до друзів, сказав, що треба виїжджати з міста, бо незабаром тут розпочнеться чума, і залишив Київ. Не пройшло і місяця, як у Києві дійсно почалася епідемія чуми: на одному лише Подолі за три місяці померло понад 6 тисяч містян.
Не менш дивними обставинами була позначена і смерть самого Сковороди. Через 34 роки після своєї втечі з Києва він гостював на Слобожанщині у садибі свого друга, колезького радника Андрія Ковалівського (вітчима Василя Каразіна – майбутнього засновника Харківського університету). За спогадами Ковалівського, за день до смерті Сковорода був надзвичайно веселим та говірким, спілкувався з іншими гостями, гуляв садом. Але ввечері господар побачив, що філософ копає під липою у садку велику яму. “Пора, друже, закінчити мандрівку”, – сказав Сковорода Ковалівському і пояснив, що хоче, щоб після смерті його поховали у цій ямі.
Господар звів розмову на жарт і відвів Сковороду до будинку. Там філософ пішов у свою кімнату, змінив білизну, поклав на узголів’я ліжка свої рукописи і ліг, схрестивши руки. У такій позі його й знайшли наступного ранку – вже мертвим.
