Робота у районній газеті була зовсім не та, що у заводських багатотиражках. Редактор мені навіть «екзамен» влаштував. Доки їхали у віддалене господарство, довелося називати кожну культуру на нивах, які росли обабіч. Іспит здала на четвірку – не змогла назвати ріпак. Отже, знову доведеться вчитися.
А приклад є з кого брати! Це Марія СТЕПАНОВСЬКА – завідуюча агропромисловим відділом редакції. При підготовці чергового номера газети вона однією із перших серед колег приносила друкувати свої матеріали: інформації, статті, інтерв’ю, замальовки. Тоді якраз на часі були теми орендних, госпрозрахункових стосунків, становлення ринкових відносин. На засідання пресклубів запрошувалися новатори аграрного виробництва. Розмова завжди виходила корисною, цікавою, нагальною. А вже наступного дня на столі редактора був звіт про захід, написаний завідуючою відділом М. Степановською, як завжди, оперативно, зрозуміло, зі знанням справи.
У нагоді їй ставали не лише здібності, журналістська кмітливість, але й щира повага до людей. Її герої, відчуваючи це, із задоволенням ділилися своїми планами, здобутками, не соромлячись, називали невдачі. Тому матеріали були реалістичними.
Незабаром мені стала зрозумілою і оперативність, з якою з’являлися статті Марії Федорівни. У кожному районному господарстві вона добре знала керівників, бригадирів, передовиків, тож проблем, де здобути інформацію, не було. Сприяла їй в роботі і така риса характеру як наполегливість!
До речі, це допомогло їй стати журналістом. Цю професію юна дівчина вимріяла, і після закінчення середньої школи подала документи для вступу на факультет журналістики. Та у сім’ї трапилася біда – помер батько. До цього діти вже зростали без матері. Тому Марійка пришла до вишу забрати документи. Одна із членів комісії, уважна, привітна жінка, поцікавилася у абітурієнтки: «Що сталося?». Дізнавшись причину, порадила: «Не треба забирати документи. На факультет журналістики ти можеш не пройти, адже не маєш друкованих матеріалів. А ось на факультеті іноземної мови гарантовано можеш стати студенткою». Так і вийшло. Після закінчення вишу працювала вчителем німецької мови у сільській школі, перекладачем на заводі «Перетворювач» у Запоріжжі. Та коли випадково дізналася, що у районній газеті «Червоний промінь» є вакансія – без вагань прийшла на співбесіду.
Незвіданий газетярський світ кликав, давав надію проявити себе, дізнаватися щодня нове, цікаве. Все це було, але разом із тим – важкі відрядження, коли добиратися треба було випадковим транспортом, за будь-якої погоди, долати кілометри сільських доріг, а потім, схилившись над чистим аркушем, шукати слова, щоб якнайкраще розповісти про звичайного сільського механізатора чи доярку.
У редакції районної газети «Червоний промінь» Марія Федорівна Степановська пропрацювала більше трьох десятиліть. Вона – член Національної спілки журналістів України, удостоєна диплома «Золоте перо» правління обласної журналістської організації. Зараз мешкає у Києві. Переїхала разом із чоловіком, щоб підтримати доньку, допомогти улюбленій онучці, яка тепер вже студентка, радує своїми успіхами.
Та Марія Федорівна не знає відпочинку: біля під’їзду милує око прекрасна клумба. Це її невтомних рук справа. Не забуває вона і про рідний район, газету. Щотижня телефонує: «Що там «Червоний промінь» пише? Як справи у районі? Скільки зібрали зерна, яка врожайність?». Не можна не захоплюватися цією людиною, справжньою журналісткою. Вона – активний читач місцевої бібліотеки, має широке коло спілкування: родичі, друзі, знайомі, колеги. Любить прогулянки, із задоволенням користується планшетом; у полі зору – новини, кінофільми, обов’язково поділиться радістю, якщо знаходить цікаву концертну програму.
А зараз у мене є гарна нагода, у дні славного ювілею Марії Федорівни Степановської, привітати її віршованими рядками:
У цей дорогий для серця день
Бажаєм квітів і пісень!
Від друзів – щирих привітань,
Від зірок – здійснення бажань!
Від сонця – світла і тепла,
Щоб доля щедрою була!
Лідія НЕДОМОРАЦЬКА, журналістка,
ветеран праці редакції
газети «Червоний промінь».
