За плечима жительки села Канівське Любові Петрівни ВОДОЛАЗОВОЇ – понад 50 років медичного стажу, вона – професіонал високого класу, щиро віддана своїй професії, людям, рідному краю, неодноразово рятувала життя пацієнтам, ділячись із ними ще й власною кров’ю, як донор. А ще – місцева поетеса, авторка гімну с.Канівське, надзвичайно чуйна, мудра, життєрадісна жінка, чудова мати та турботлива бабуся, дуже шанована своїми односельцями. 15 листопада Любов Петрівна відзначить свій 80-й ювілейний День народження.
Її мала батьківщина – с. Костянтинівка Мелітопольського району. Народження Любові Петрівни припало на лиху годину в її сім’ї – і не тільки. Друга світова, навкруги – війна, розруха, голод та печаль… Мати одержала «похоронку» на чоловіка. Це було, як то кажуть, дитинство без дитинства. Частину його довелося провести в дитячому будинку. До рідного дому повернулася лише після завершення війни, в 1948. Тоді й стала навчатися в школі.
Шкільні роки промайнули швидко. На той час 17-річній дівчині була небайдужа медицина: вона сама навчилася робити уколи, цікавилася історіями лікування хворих. Тож після школи пішла до головного лікаря місцевої лікарні з проханням прийняти її на роботу санітаркою. Працювала старанно, на совість, не розчарувавши очікувань начальства закладу. Колеги щиро вірили в неї, були дуже задоволені роботою, тому порадили вступити до медичного закладу.
Навчання в медучилищі почалося в 1961. Її мама хворіла, пенсії не одержувала, а на стипендію розміром 12 рублів важко було прожити. Люба крутилася, як могла – у вільний від навчання час підробляла в лікарні. Суворе післявоєнне життя виховало її повністю самостійною дитиною. В 1965 закінчила медучилище з відзнакою. З тих пір доля водила жінку по різних точках області.
Була направлена фельдшером у Петро-Михайлівську дільницю Вільнянського району, де пропрацювала 3 роки, обслуговуючи 4 села. До Петро-Михайлівки було 18 км, треба було встигати на всі прийоми, виклики, здійснювати подвірні обходи – і це при повному бездоріжжі.
Згодом переїхала до Запоріжжя, вийшла заміж, народила дочку. Хоча сімейне життя й не склалося, але любов до села та роботи була незмінною. Тож з донькою вирушила жити в с. Червонодніпровка. Там фельдшером трудилася 10 років.
Сімейні обставини змусили переїхати в Костянтинівку, де влаштувалася в бригаду «швидкої». Також деякий час проживала в Новоолексіївці Приморського району.
Коли в кращі світи відійшла мама, настав час подумати про майбутнє доньки. Це знову привело Любов Петрівну в Біленьке. А вже головний лікар Біленьківської лікарні П.Ю. Коваленко запросив її працювати фельдшером в Канівському. У 1991 році в селі побудували новий ФАП – там жінка працювала цілих 30 років з самого моменту його створення.
Більше половини життя вона присвятила благородній праці на благо здоров’я земляків. За це вона отримала відзнаки: «Кращий працівник охорони здоров’я», звання «Почесний донор», «Ветеран праці», багато похвальних листів від Департаменту охорони здоров’я ОДА, а головне – безмежну повагу і вдячність людей. Аж до 70 років була вона на своєму медичному посту. Любов Петрівна реалізувала себе не тільки як хороша мама, медик, вона ще й стала хорошим другом і для всіх односельців. Вона їх рятівник і порадник, до неї зверталися і вдень, і вночі. Не було такого випадку, щоб вона в чомусь відмовила, чи не дала пораду. Зараз вона перебуває на заслуженому відпочинку, щасливо живе з донькою, онучкою та правнуком.
У вільний від роботи час займалася творчістю. Раніше жінка постійно брала активну участь у житті Канівського сільського клубу, співала та читала вірші власного авторства на багатьох заходах. Головна пісня Канівського – гімн села – теж її творіння. Також захоплюється вишиванням. Творча натура ніколи не дає сумувати, а сила родини надихає насолоджуватися життям дедалі більше.
Ми щиро вітаємо нашу прекрасну, чарівну Любов Петрівну з 80-річчям з Дня народження. Бажаємо мирного неба, міцного здоров’я, сімейного благополуччя та довгих років життя. Нехай в житті все буде добре, сонце частіше заглядає в віконце, навіть у похмурі дні, а на душі завжди буде весна!
З повагою,
Валентина ХМАРА,
Ірина БЕРЕЗЮК,
працівники Канівського
сільського клубу.
