Яке чудове місце бібліотека! Там зберігається мудрість усіх віків. Коли заходиш сюди, здається, ніби потрапляєш у казку. І сьогоднішня моя розповідь про одну неймовірну казкарку-хранительку книг, науки й добра, надзвичайно світлу, чуйну людину – Людмилу Григорівну Дяченко – завідувачку Біленьківської бібліотеки.
Напевно, не так багато знайдеться людей, у яких за 47 років праці в трудовій книжці лише один запис, це про нашу героїню. Людмила Григорівна прийшла в бібліотеку в юності й залишилася на цьому місці на все життя.
Але спочатку послухайте, що про неї говорять земляки: «Для неї бібліотека – це все її життя, вона любить людей, завжди усім рада – і дорослим, і дітям. Такої всеосяжної доброти, як у неї, сьогодні не зустрінеш. Людмила Григорівна жодного разу в своєму житті не сказала ні про кого поганого слова. Ніколи не тримає образи на людей, навіть на тих, хто зробив їй дуже боляче. Намагається усіх виправдати. Просто дивовижна особистість. Скромна, відповідальна, працьовита, щедра душею. До неї тягнуться люди, багато ходить дітей. Вона комусь казочку розкаже, з іншими займеться малюванням, часто демонструє ляльковий театр. Людина дійсно на своєму місці!»
Може, хтось думає, що бібліотекар – це тільки книжки видавати? Помиляєтеся. Крім видачі-прийому книг і заповнення формулярів, до обов’язків бібліотекарки входить низка інших завдань, зокрема велика кількість звітності, а також культурно-просвітницька робота. Потрібно постійно проводити конкурси, різноманітні заходи до святкових дат, тематичні виставки відповідної літератури й художніх робіт читачів. Якщо серед читачів є пенсіонери, які за станом здоров’я не можуть прийти до бібліотеки, тож бібліотекар забезпечує їх книгами з «доставкою додому». Бібліотекар відгукується на всі загальносільські заходи, пропонує свою допомогу у всьому.
Ось що вона розповідає: «У Біленьківську бібліотеку я прийшла одразу після школи, тут працювала моя мама, і я можна сказати, виросла в цій книгозбірні. Я обожнюю запах книг. Навіть й не думала займатися чимось іншим. Хтось вступав до медичного, інший до педагогічного. А я відразу поїхала вступати до Харківського інституту культури. Навчалися на одному курсі разом з Людмилою Григорівною Кравченко із Лукашевого (багато років працювала там бібліотекарем). Після ВНЗ почала працювати у Біленьківській бібліотеці, вийшла заміж за місцевого парубка. Запрошували в районну бібліотеку методистом, але вже мала родину, дітей, тож не погодилася».
Не книгою єдиною
– У селі до бібліотеки йдуть, як раніше до церкви, зі своїми проблемами, переживаннями, – говорить Людмила Григорівна. – Я знаю кожного свого читача, хто чим дихає, разом з ними переживаю все, що відбувається. У того дитина вступила в інститут – разом радіємо, той захворів – провідаєш. Ми – як велика сім’я. Бібліотека – це насамперед спілкування.
Усього в Біленьківській бібліотеці книжковий фонд складає понад 12 тисяч книг і журналів, багато літератури застаріває, її дозволяють списати.
У 2020 році Л.Г. Дяченко виграла грант у проєкті Громадського бюджету «Хай мудрість книг об’єднує дітей» – на суму 6 тис. грн придбала 50 книг.
Безумовно пані Людмила любить читати, улюблене – це «Століття Якова» В. Лиса, Жадан, Цвейг, Бунін, Купрін…. Свого часу перечитала всі книги у бібліотеці, улюбленою тоді була «І один у полі воїн», Ю. Дольд-Михайлика. Могла відкрити на будь-якому місці – й перечитувала, смакувала…
У минулому, ще докарантинному житті, часто проводила засідання Жіночого клубу по інтересах. За чашкою чаю чи кави біляночки в’язали, створювали різноманітні поробки, спілкувалися про здоров’я, обговорювали рецепти страв тощо.
Її життя завжди було наповнене роботою, як радощами: народженням дітей, онуків, так і сумом: втратою рідних. Проте Людмила Григорівна залишається оптимісткою, вірною землякам, рідному селу, бібліотеці. За це її всі люблять і шанують. У неї добрі стосунки з усіма, хіба не це щастя?…
Наталія СТІНА.
