Війна стала подією не лише року, а й століття, зрештою, мабуть, і тисячоліття. Війна визначала все в нашому житті. Ми ховалися в укриття, помирали від страху, навчилися відрізняти «прильоти» від «вильотів», відчували безпомічність, запасалися консервами та терпінням, їхали у невідомість, волонтерили, донатили на ЗСУ, працювали. Українці стали незламними – нас поважає цивілізований світ.
Чи були ми готові до війни? І так, і ні. Щирі українські патріоти готувалися до «війни з Московією» ще задовго до здобуття незалежності, а потім упродовж актуального існування Української держави. Звісно, більшості українців у час стабільності здалося, що минулося, проскочили, вдалося безкровно «здобути свою державу». Але пильні застерігали: раніше чи пізніше, а таки буде. І те, що ми належно не готувалися до війни, не докладали всіх зусиль з боку і суспільства, і держави, сподівалися на «пронесе», на «шашлички на травневі свята», мало фатальні наслідки. Результатом стали тисячі смертей, втрачені території, трагедії в Бучі, Маріуполі, окупований Херсон тощо.
Водночас, як з’ясувалося, Україна виявилася значно більш готовою до війни, на порядок обороноздатнішою, аніж це уявляла собі Росія, тобто її керівництво. Це стало шоком і для окупантів на місцях, і для керівництва Кремля. Українській армії, посиленій добровольцями, які записалися до Тероборони в перші дні війни, вдалося спершу зупинити потужний наступальний натиск російських окупаційних військ, а потім відкинути їх з української землі спочатку на Київщині, Сумщині і Чернігівщині, потім у Харківщині й нарешті звільнити Херсон та Правобережжя Херсонщини.
Україна вистояла, попри те, що навіть західні аналітики відводили від кількох днів до кількох тижнів до падіння Києва й повної окупації. Коли стало зрозумілим, що агресор зламав собі зуби, до України почала надходити безпрецедентна військова допомога. Захід радикально змінив своє ставлення до російсько-українського протистояння.
Чи був до війни готовий світ? Сумнівно. Точно не весь і точно не до такої масштабної, яку ми врешті-решт отримали. Попри тривожні дані американської розвідки, агресивні заяви Путіна та його посіпак більшість західних політиків вірила, що здоровий глузд візьме гору. Переконували себе, що Москва блефує, аби Україна й Захід піддалися на шантаж. Заспокоювали себе: ну, не може Путін та його оточення, які так люблять розкішне життя, вдарити по джерелах власного ж добробуту. Адже вже майже був готовий до запуску «Північний потік-2», торгівля ЄС з Росією обчислювалася сотнями мільярдів євро. Поступово наростала налаштованість західних політиків знімати санкції з Росії.Президент Німеччини Штайнмаєр, колишня канцлерка Німеччини А.Меркель, французький президент Е.Макрон та інші західні політики вищої ліги були переконані, що залученість Росії до європейської економіки, активна торгівля з нею, рух капіталів стовідсотково гарантуватимуть добросусідську позицію. Що Москва відмовиться від агресивної політики, зокрема й щодо України та інших колишніх радянських республік. Так, усі вони помилилися. З’ясувалося, що від Росії можна очікувати найнеочікуваніших у своїй прикрості дій. Як і застерігала перед тим Україна вісім років поспіль.
Чи була готова Росія? Здавалося б, однозначно так. Щонайменше 10 останніх років Путін активно готувався до війни: тихою сапою виполював опозицію, винищував громадське суспільство, забороняв усі більш-менш незалежні неурядові організації. Водночас відбувалася потужна модернізація армії, постійні військові навчання. Окрім того, Росія проводила запобіжні заходи проти ймовірних санкцій: запроваджувалася система банківських карток «Мир» (у разі відімкнення Росії від SWIFT), продумувалося так зване «імпортозаміщення», продумувалися альтернативні шляхи імпорту енергоносіїв тощо.
Але, врешті-решт, як засвідчили цьогорічні події, саме Росія виявилася найбільш неготовою до війни. Ми, зрештою, увесь світ побачив, що головний предмет гордості росіян – армія – це не більше ніж колос на глиняних ногах, паперовий тигр, роздутий фейк. А саме на армії базувалася головно кремлівська пропаганда. Зміцненням обороноздатності виправдовувалися соціальні проблеми, суспільні незручності, урізання демократичних прав, винищення опозиції, заборона найменших акцій протесту тощо.
Російська армія вважалася стрижнем кремлівського режиму. Тож тепер логічно припустити, що й цілий режим наскрізь прогнилий.
Попри те, що до перемоги України і, відповідно, поразки Росії ще далеко, Путін уже програв, як і вся російська політична еліта, яка піддалася на таку авантюру. І те, що Путіна визнано невдахою року, а Зеленського – людиною року, відкриттям року, багато про що говорить.
Президент Зеленський у щорічному посланні до Верховної Ради, зокрема, заявив: «Завдяки Україні світ повірив, що цінності – дають силу. Повірив услід за нашою боротьбою. Світ впевнився, що тиранія програє. Услід за нашою вірою. Світ побачив, що свобода може стати переможцем. Услід за нашими здобутками на полі бою. І всім нашим військовим».
Н.Федченко.
