Велике бачиться на відстані. З плином часу змінюються погляди, інакше сприймаються люди та усвідомлюється істинний сенс і значення їх у твоєму житті.
Я була вже досить зрілою людиною, коли доля подарувала мені зустріч з Ольгою Якименко – редактором районної газети «Червоний промінь». Вона дійсно стала Вчителем, який змінив моє життя! По-перше, в професійній сфері: викладача-філолога перетворила на журналіста. Та хіба тільки мене! Школу Ольги Якименко пройшло чимало запорізьких медійників, які навчилися не лише писати гарні тексти, а й тонко спілкуватися, бути уважними до людей, робити добро і приносити користь суспільству.
У Запорізькому районі, де Ольга Якименко працювала все життя – журналістом, а потім редактором районної газети, старше покоління добре її знає і поважає. Вона підносила земляків над горизонтом буденності. Її особистий приклад навчав патріотизму, любити рідний край, свою справу.
Багаторічна плідна діяльність редактора завжди була відзначена як вдячними читачами району, так і на різних рівнях. Почесний громадянин Запорізького району, член Національної спілки журналістів України, Заслужений журналіст України, член Правління ЗОО НСЖУ, лауреат численних журналістських премій – за своє життя Ольга Григорівна отримала безліч звань та нагород. Мала листи-подяки від Президента, грамоти від облради, облдержадміністрації.
Вона постійно тримала руку на пульсі життя району, слідкувала за всіма подіями. Кожен випуск газети наповнювала цікавими замітками, актуальними проблемними статтями, мала свій фірмовий почерк, інтелектуальний і одночасно душевний, що зачіпав за живе. Її професіоналізм, самовіддача, прагнення зробити світ кращим відчувалися в кожному дописі, буквально з півслова.
Увесь свій досвід майстриня пера передавала тим, хто щойно ставав на журналістську стежку. Ольга Григорівна могла знайти індивідуальний підхід до кожного, віддаючи всю себе до останку. Наче рідна, в скрутну хвилину повсякчас приходила на допомогу колегам, друзям, ветеранам редакції. Ніколи не проходила повз чужу біду, завжди підставляла плече, допомагала. Вона була Людиною з великим серцем.
30 жовтня їй мало би виповнитися 69 років…Та, на жаль, початок листопада 2020 року став трагічною точкою неповернення. Тепер її домівка – безкрайня блакить Вічності. Минули три складні роки. У ці пам’ятні дні хочеться сказати: «Нам Вас дуже не вистачає, Ольга Григорівна!» І доводиться лише тішитися тим, що жили і працювали разом, в одні часи, щасливі часи, мали змогу спілкуватися і вчитися її правди і мудрості…
Наталія СТІНА.
