Звання Героя України (посмертно) рідні просять присвоїти військовослужбовцю із Запоріжжя Валерію Примаку. Чоловік долучився до лав Збройних сил України у квітні 2023 року, боронив Донецький напрямок. 24 червня під час свого останнього штурму він зник безвісти. Понад рік родина жила в невідомості, а цьогоріч наприкінці січня їм повідомили, що тіло Валерія передала російська сторона під час обміну.
Петицію на сайті президента України зареєструвала донька загиблого захисника Олена Примак.
Валерій Примак — родом із Запоріжжя. Більшу частину життя прожив у селі Григорівка Запорізького району. До повномасштабної війни чоловік був будівельником, а після — повернувся з-за кордону та почав волонтерити — розповідає його дружина Віра.
“Восьмого березня він вже був вдома. Пішов у військкомат, сказали, що вже понабирали хлопців, чекай черги. І він почав де тільки міг брати метал, він вдома плити варив. Він їхав туди, де небезпечно було, ремонтував машини, і ще свою машину завантажували ми тут продуктами”.
У квітні 2023 року Валерій долучився до лав ЗСУ. У складі 54-ї окремої механізованої бригади боронив Донецький напрямок, був штурмовиком:
“Він сказав: “Я не хочу, щоб молоді хлопці гинули. Я краще займу зараз місце чиєсь, чи молодого хлопця, в кого дітей немає. Піду я краще”.
Через два місяці служби Валерій отримав контузію, розповідає його старша донька Олена:
Олена Примак, донька загиблого військового. Суспільне Запоріжжя
“Він потрапив одразу в госпіталь, але там його не поклали, бо там чи місць не було, чи контузія не така важка була, щоб класти. І його капали на пункті”.
Після лікування Валерій повернувся у стрій і вже 24 червня знову вирушив на штурм, згадує його дружина:
“Останній раз, як він йшов на бій, подзвонив і каже: “Все, давайте, я вас люблю. Бережи дітей!” Я чула в голосі, що він плакати почав. Ми дзвонили медсестрі, вона нам все казала: “У них зв’язку немає, вони пішли далеко. Не переживайте.” Я поїхала у військкомат, написала заяву. Мені подзвонили і сказали, що мій чоловік пропав безвісти”.
Півтора року родина жила в невідомості та ходила на мітинги, маючи надію, що чоловік живий і перебуває у полоні. Аж поки цьогоріч 28 січня Вірі подзвонили й повідомили, що є збіг ДНК із тілом, яке передала російська сторона.
“Сказали, що співпало два ДНК. Потім вже прийшла бумажка, звідти, що він виявляється вже пів року як у морзі лежить, як не опізнаний. Обмін влітку був і їх сорок людей там поклали, і оце тільки черга дійшла до нього”.
“Він розумів, що таке війна, він розумів, що міг би загинути і залишив таку частинку себе з написом “Я буду всегда с тобой. Папа”.
18-річна Надія Примак — друга донька загиблого військового. Дівчина розповідає: батько подарував їй капелюх, коли вона їздила до нього на навчання. Його тепер вона береже, як пам’ять про тата.
“Я була його донечкою маненькою. Він для мене все. Він завжди підтримував, давав те, що я хочу. Їздили разом, на море відпочивали дуже часто. Я займалася військово-спортивним багатоборством, ми разом їздили на змагання. Наша спільна мета була — виграти той кубок, поїхати на якийсь чемпіонат України”.
Нині родина Валерія Примака просить аби йому надали звання Героя України посмертно. Відповідну петицію опублікували на сайті президента України 24 лютого. На 13 березня зібрано понад 4 тисячі голосів, з 25 000 необхідних.
Суспільне Запоріжжя
