Запорізький відомий журналіст, який багато років поспіль очолював міську газету «Запорозька Січ», завжди мав активну громадянську позицію, Олександр Верьовкін повернувся з фронту. На зустрічі з колегами у Центрі журналістської солідарності м.Запоріжжя він розповів про те, як пішов у армію, про особливості служби, побратимів, а також як війна змінює нас.
Олександр повідомив, що прийшов до військкомату в перші дні повномасштабного вторгнення. Як офіцер запасу був призначений заступником командира роти охорони з морально-психологічного забезпечення.
– Здебільшого перебували на Запорізькому напрямку. В моєму підрозділі було найбільше бійців з нашої області, але були й з інших регіонів, навіть із Закарпаття. За 2,5 роки склад роти змінився кілька разів, і тепер в моєму телефоні сотні нових номерів. Перших хлопців потім перевели на Донецький, Луганський напрямки. На жаль, багато хто з них загинув. Переді мною стояло завдання дбати про те, щоб у бійців було все необхідне для нормальної служби, не виникало побутових, соціальних, фінансових проблем, щоб вони спокійно могли виконувати поставлені завдання. Щоб не виникало конфліктних ситуацій. Намагався з кожним військовослужбовцем знайти контакт, бути для них ніби батьком чи братом, разом з тим, доводилося бути і командиром, і наставником, і психологом водночас. Середній вік тих, хто служить – 45-50 років. Працював з хлопцями й індивідуально, якщо виникала така потреба. Адже у війську завдання командирів покладаються на всіх без винятку і виконувати їх потрібно обов’язково. Як керівник і журналіст з цікавістю спостерігав, як діяли бійці під час небезпеки, «прильотів», обстрілів. І зазначу, що наші люди в будь-яких ситуаціях вели себе достойно, без страху і паніки.
Колеги засипали Олександра запитаннями, які стосувалися не тільки ситуації на фронті, а і його бачення перспектив нашої країни. Ось деякі тези з його відповідей.
Морально психологічний стан бійців.
Де шукати ресурс для відновлення
– Звичайно, коли бачиш випалену рідну землю, зруйновані хати, будинки, вбитих мирних українців, це впливає на психологічний стан воїнів, тому доводилося весь час їх мотивувати, переключати увагу на інше. Застосовувати чорний армійський гумор. Але головне – дати розуміти, заради кого і заради чого ти воюєш! Виручало військове братство, підтримка один одного. У нас за два роки не було жодного негативного випадку: крадіжок, бійок. І це зважаючи на неординарний контингент, адже й колишні наркомани часом потрапляли, втім завдяки постійній роботі з ними, це не призводило до надзвичайних ситуацій. Більшість бійців мають родини,дружин, дітей, підтримують з ним постійний зв’язок, що позитивно на них впливає, наснажує. За період служби служби в роті одружилися четверо бійців. І найголовніше – в підрозділі ніхто не загинув.
У 2018 році були збори ТРО, тоді працював як офіцер-психолог. На війні це знадобилося. Сьогодні бійців, яких переводять у бойові підрозділи, попередньо навчають за кордоном, у Великобританії, Німеччині, Франції. Це добра підготовка.
От кажуть, у 2022-му і зараз – моральний дух відрізняється не в кращий бік. Коли на початку повномасштабного вторгнення ворога люди приїздили з-за кордону, стояли в чергах до військкоматів, йшли добровольцями, вони сподівалися, що це не затягнеться так надовго, максимум 18 місяців. Ми переможемо і все. Так, втома є, люди хочуть відпочити. І якби їм дали тривалу відпустку, згодом вони б повернулися. Але ротацій замало, бо в нас обмежений ресурс, порівняно з ворогом. Але фронт тримається, завдяки стійкості захисників.
Що солдат турбує: побут, забезпечення?
– Влітку – спека, взимку – холодно, восени й весною – багнюка. А якщо серйозно, то дах над головою завжди був, хоча в перервах між чергуваннями жили, м‘яко кажучи, у неідеальних умовах, різних приміщеннях, збірних пунктах, орендованому приватному житлі.
Харчування було нормальне, все привозили. Формою, захисним спорядженням забезпечували, видавали бронежилети, каски. Та хто хотів мати сучасне, зручне, легке, той купував собі самостійно. Отримували звичайну стрілецьку зброю. Надходження снарядів від партнерів є, але хотілося б, щоб вдосталь.
Загалом війна – це інакше життя, інакші вимоги до себе, постійні турботи про підлеглих.
Корупція?! Нічого, ось хлопці з фронту повернуться – наведуть порядок!
– Я вважаю, що ветеранів війни першими треба залучати до влади. Обов‘язок перед прийдешніми поколіннями тих, кому Бог зберіг життя, дати бій внутрішньому ворогу і реально змінити країну. Участь у війні має стати визначальним фактором для обрання депутатом.
Щодо корупції. Звичайно, вона є. Деякі люди поводять себе так, що ніби й війни немає. Але на мій погляд, здебільшого ці речі просто роздувають. Можливо, навіть з подачі ворога, щоб підірвати мобілізацію. «От бачте, там корупція, навіщо я туди піду!» – кажуть деякі. Тож така інформація межує з ІПСО, не все те, про що пишуть, відповідає дійсності. І треба критично оцінювати кожен текст, адже ворог використовує маніпуляції, дезінформацію як зброю.
Наскільки війна випалює всередині?
-На початку служби в нашій роті я першим приймав військовослужбовців, і передусім дивився медичні документи, висновок ВЛК щодо обмеженої придатності. Приблизно у половини людей була вказана контузія, та навіть у кого це не записано, факт має місце, бо це війна – постійні обстріли, вибухівка дуже потужна. Коли у бійця весь час щось шумить в голові – це впливає на психіку, загальний стан здоров‘я. Психологічні проблеми є у всіх, хто повертається з фронту. Безумовно, кожному з них потрібна адаптація, робота з психологом.
Днями Олександру виповнилося 60 років, він був демобілізований з війська. Як справжній журналіст, назбирав чимало інформації, фактажу, що в подальшому може стати основою для розповідей, статей, книг. Але не сьогодні, може, згодом. Зараз період відпочинку, переосмислення…
Наталія Стіна.
Фото Дар‘ї Зирянової
