На цьому фото — щаслива й згуртована родина Ладченків. Ще зовсім нещодавно їх об’єднували щоденні клопоти, спільні свята, прості радощі життя. Та війна роз’єднала їх, принесла у дім тривогу, очікування й безсонні ночі.
Батько – Артем, має позивний «МіГ», за званням – майор.
“У березні 2022 року я доєднався до лав 116 батальйону ТрО. Брав активну участь у комплектуванні бойових підрозділів батальйону та підрозділів забезпечення. Маючи досвід служби в правоохоронних органах, я налагодив взаємодію з органами Національної поліції та Військової служби правопорядку, що дозволило вирішувати всі питання, які виникали за цими напрямками, а їх було немало”, – зазначає військовослужбовець. Наразі Артем – командир запасної роти 110 бригади ТрО.
Син – Микола, має позивний «Фітіль», за званням – лейтенант. Також у березні 2022 року доєднався до лав 110 бригади ТрО Збройних Сил України. Пройшов шлях від солдата – кулеметника, бойового медика взводу, командира взводу 116 батальйону ТрО до командира роти вогневої підтримки 112 батальйону ТрО.
“Мій син вміє взаємодіяти, комунікувати, – розповідає Артем. – Перебуваючи в зоні ведення бойових дій, він вміє створювати дієву систему взаємодії з іншими підрозділами батальйону та суміжниками. Добре володіє навиками застосування штатного озброєння. Особисто здійснює керування підлеглими на бойових позиціях, тому він має значний авторитет серед побратимів всіх ланок. За проявлену військову звитягу в боях син має нагороди: орден “За мужність” ІІІ ступеню, медаль “За врятоване життя”, відзнака Президента України “За оборону України”, відзнака Міністра оборони України “Хрест сил територіальної оборони”, нагрудний знак “За службу та звитягу” ІІІ ступеню. Ми з сином воюємо задля того, аби моя дружина Людмила, донька Надія, онук Артем та всі мої рідні жили у вільній чудовій Україні, а не провінції російської орди. І ми переможемо, Україна переможе! Інакше не може бути!”
Витримка та гарт присутні й у тилу родини. Спочатку матері Людмилі було важко прийняти те, що її чоловік і син щодня ризикують життям. Переживала, плакала… Але згодом взяла себе в руки, працює, підтримує своїх захисників, телефонує, надсилає теплі слова підтримки, ділиться новинами з дому. Її підтримують донька Надія та 14-річний онук Артем.
— Батько сказав, що я залишаюся тут за старшу, виконую, — розповідає Надія. — Розриваюся між двома будинками, власним і батьківським у Кушугумі. Приїжджаю, допомагаю. Якось довелося навіть виконувати і чоловічу роботу — перекривала дах. Я працювала нагорі, мама підносила будматеріали. Так і впоралися. Доки чоловіки захищають державу, ми не маємо права опускати рук.
Надія – справжня опора для мами й міцне плече для всіх у родині. Вона постійно на зв’язку із захисниками, організовувала збори, щоб закрити їхні нагальні потреби. Для неї це не просто обов’язок — це її внесок у спільну боротьбу з ворогом.
Ця історія — не лише про війну. Вона — про любов. Про родину, яка попри відстань і небезпеку, залишається єдиною. Про мужність, яку передають із покоління в покоління, про силу жінок, які тримають тил — мовчки, гідно, з глибокою вірою у Перемогу. І про те, що патріоти — серед нас.
Наталія СТІНА.
Підготовлено за матеріалами 110 бригади ТрО.
Фото з архіву Надії Сушкіної
