Право збройних конфліктів, або міжнародне гуманітарне право (МГП) починає діяти з моменту початку збройного конфлікту, а у випадку міжнародного збройного конфлікту — з моменту застосування проти іншої сторони збройної сили або фактичного вторгнення на територію іншої держави (наприклад, окупація). Основними джерелами МГП є чотири загальноприйняті Женевські Конвенції та додаткові протоколи до них, а також звичаєве право.
Головне покликання права збройних конфліктів (Law of armed conflict, LOAC) полягає в обмеженні засобів та методів ведення воєнних дій з метою захисту цивільного населення та осіб, які припинили брати участь у таких діях. Іншими словами, право збройних конфліктів регулює поведінку воюючих сторін задля зменшення жертв серед цивільних та шкоди цивільним об’єктам.
«Багато хто помилково вважає, що МГП забороняє застосування сили на полі бою, але насправді це зовсім не так. МГП вступає в дію одномоментно з початком збройних дій та не забороняє використання військової сили проти супротивної сторони. Воно лише регулює міри застосування такої сили та цілі атаки» — зазначає експерт з міжнародного гуманітарного права, колишній військовий, нині ветеран, юрист Родіон Тристан.
Один з фундаментальних принципів МГП стосується заклику до воюючих сторін розрізняти цивільних осіб та військових (комбатантів), цивільні та військові об’єкти. Зокрема заборонено атакувати цивільних осіб та цивільні об’єкти, брати заручників чи використовувати цивільних у якості «живих щитів», чинити насильство, вдаватись до грабежів, використовувати заборонені види озброєнь, як-от хімічну, біологічну, зброю невибіркової дії, некеровані протипіхотні міни тощо.
Інший принцип МГП — принцип пропорційності – власне, допускає певну шкоду, яка може бути імовірно завдана цивільним, у разі, якщо військова перевага, здобута в конкретній атаці значно перевищує таку потенційну шкоду. Проте, у будь-якому разі, міжнародне гуманітарне право говорить, що потрібно вживати всіх необхідних заходів, щоб захистити цивільних перед атаками та під час них. При цьому до аналізу мають братися усі фактори, що впливають на поточну ситуацію, включно з гуманітарними та воєнними міркуваннями. Це правило стосується і вибору виду зброї для нанесення атаки супротивній стороні. Важливо брати до уваги, який радіус дії зброї, яка її руйнівна сила, якої можливої шкоди завдасть ця зброя цивільним особам чи цивільним об’єктам що можуть бути поряд із ціллю, та чи дає цей вид зброї конкретну військову перевагу у даному випадку.
Як бачимо, право збройних конфліктів не містить у собі прямої заборони до проведення бойових дій, а натомість регулює межі дозволених дій задля захисту цивільних, поранених солдат, військовополонених та осіб, що користуються особливим захистом, як от медичний персонал, капелани та гуманітарні працівники.
«Будь-яка збройна агресія в межах збройного конфлікту не є заборонена як така за МГП. Вбивство солдата однієї сторони солдатом супротивної сторони при цьому не є кримінальним злочином. А от порушення законів ведення війни, використання заборонених методів війни, як от віроломство, катування, насильство та використання заборонених видів зброї буде вже розцінюватись як воєнний злочин та буде переслідуватись за міжнародним кримінальним законодавством. Варто також нагадати, що воєнні злочини не мають строку давності, тобто винні у скоєнні злочинів будуть знайдені та передані суду» — додає Родіон Тристан.
Тож МГП зовсім не обмежує солдата, навпаки — воно дає розуміння того, як виконувати свою основну задачу, а саме воювати, і робити це відповідно до міжнародних норм, проявляючи гуманність не лише до цивільного населення, а й солдатів супротивної сторони. Це стосується, зокрема, положень про те, як брати в полон та поводитись із військовополоненими, про заборону катувань, страт без суду та слідства.
«Правила війни були розроблені з метою зменшення страждань усіх сторін, залучених у конфлікт. І слідування цим правилам має багато переваг не лише для солдатів та армій, а й у більш глобальному сенсі для держав. Потрібно розуміти, що утримання військовополоненого у прийнятних умовах та гуманне ставлення до нього — це не лише прояв гуманізму, людяності та ознаки усвідомленого цивілізованого існування, а й банально основа для обміну цього полоненого на власних військових, що знаходяться в полоні у противника», – наголошує експерт .
Так, міжнародна спільнота підтримуватиме ту сторону конфлікту, яка веде військові операції відповідно до загальноприйнятих норм. Це питання не лише загального сприйняття армії як гідної, професійної та освіченої військової одиниці, а й довіра до керівництва держави. Це позначатиметься і на фінансовій підтримці, і на військовій постачаннями додаткових боєприпасів та нових видів озброєнь. Головна вимога тут буде саме у слідуванні фундаментальним принципам міжнародного гуманітарного права, а саме принципам розрізнення, пропорційності та вжиття заходів безпеки при плануванні та проведенні атаки.
Звісно, звичайному солдату розібратись у всіх правових аспектах МГП досить не просто, не всі військові мають юридичну освіту, і навіть не всі проходять курс з права збройних конфліктів у лавах збройних сил. Проте це безумовно ті знання, які мають бути на озброєнні сучасних військовослужбовців. Ба більше — постійне удосконалення зможе впливати на зміну ставлення бійців до МГП та навіть зміну поведінки на полі бою у довгостроковій перспективі.
Наталія Стіна.
