28 липня Православна Церква вшановує пам’ять святого рівноапостольного великого князя Київського Володимира, хрестителя Русі. Саме 28 (15 за старим стилем) липня 1015 року Володимир Святославич пішов із земного життя у вічність. 28 липня відзначається також День хрещення Русі, хоча, як вважають історики, ця урочиста подія відбулася у серпні 988 (6496) року – найвірогідніше, в період Успенського посту.
У цілому ж хрещення наших давніх пращурів – процес довготривалий, розтягнутий на кілька десятиліть. Християнізація Русі розпочалася ще за князів Аскольда і Діра у 860 (6374) році, які за власною ініціативою прийняли «грецьку віру» після вдалого походу на Царгород. За часів великої княгині Ольги, бабусі Володимира, в стольному граді Києві мешкало чимало християн різного етнічного походження. Сама ж Ольга 957 року здійснила подорож до Константинополя, аби в столиці Ромейської (Візантійської) імперії прийняти святе хрещення, яке здійснив особисто патріарх Феофілакт, а її хрещеним батьком став базилевс (імператор) Костянтин Багрянородний.
Як відомо із літопису «Повість врем’яних літ», сам Володимир прийняв хрещення в окупованому ним Херсонесі Таврійському, причому за вельми цікавих обставин. «По Божью же устрою в се время разболеся Володимеръ очима, и не видяше ничтоже, и тужаще велми, и не домышляшеться, что створити (і не розумів, що робити – С.Г.)». И посла к нему царица (візантійська принцеса, майбутня дружина великого князя Анна – С.Г.), рькуще: «Аще хощеши избыти болезни сея, то въскоре крестися…». Що він одразу ж і зробив, після чого «абье (негайно – С.Г.) прозре». За традицією, у хрещальній купелі князь получив нове, т.зв. духовне ім’я – Василій (на честь отця Церкви святителя Василія Великого). До речі, грецькою це ім’я означає «Царствений».
Повернувшись до Києва, царствений Володимир наказав знищити пантеон поганських ідолів, який сам же кількома роками раніше збудував. Особливо дісталося верховному божеству Перуну, якого прив’язали «коневи къ хвосту» і, б’ючи, наче живого, відтягли з гори аж до річки і «вринувша в Днепръ». Як стверджує Нестор Літописець, ідол пройшов від Києва аж через пороги, за якими тоді була піщана коса (по давньоруському рень – С.Г.), де і зупинився. «И оттоле прослу Перуня Рень, якоже и до сего дне словетъ». Так ось, ця коса, що майже з’єднувала північно-східну частину о. Хортиця з Правим берегом, існувала до того, як було створене Каховське водосховище.
Про те, як проходив процес масового хрещення киян, відомо з тієї ж «ПВЛ». Хрестоматійними стали слова Володимира: «Христе Боже, сотворивый небо и землю! Призри на новыя люди сия, и даждь имъ, Господи, уведети Тобе, Истиньнаго Бога, якоже уведеша страны хрестьяньскыя».
Історичний сенс «введення християнства на Русі» (нині 1033 річниця) полягає в тому, що віднині вона офіційно увійшла у сім’ю цивілізованих держав і народів – пізніше, ніж варварські королівства Західної Європи і Дунайська Болгарія, проте раніше, ніж Литва і слов’янські племена південної Балтики (лютичи, бодричи тощо). Принципово важливий момент: Києво-Новгородська Русь прийняла віру Христову в православній інтерпретації, котра, в свою чергу, сформувалася в Ромейї – найбільш «просунутій» (культурно і технологічно) наддержаві раннього середньовіччя. Це одразу ж дало потужний поштовх всебічному розвиткові князівства Рюриковичів.
Територія, на якій нині розташоване наше місто, має безпосереднє відношення до всіх подій, пов’язаних з християнізацією давньої Русі (а ще раніше – Великої Скифії). Адже дніпровських порогів і Хортиці не міг оминути ніхто: ані Андрій Первозваний, ані Аскольд із Діром, ані Ольга з Володимиром. Величний пам’ятник Первоапостолу в Запоріжжі вже є. Чи з’являться монументи іншим нашим первохрестителям?
Сергій ГРИГОР’ЄВ, фото автора та з мережі.
На знімках: фрагмент театралізованої ландшафтної вистави, присвяченої 1025-річному ювілею хрещення Русі (режисер-постановник Валентин Слонов, 13.07.2013, о. Хортиця).
