Як Олег Білогуб із Широківської громади перетворив добру справу на бізнес

Цікава історія фермера з села Миколай-Поля  Олега Білогуба.

Як тільки приїжджаємо бачимо три будиночки на подвір’ї та ангар вдалечині. Людей поки немає, оглядаємось.

— Ідіть сюди, він на вас там чекає!

До нас озивається приємна жінка. Як ми потім дізнались — це Олена, дружина Олега.

Сам Олег Білогуб чекає нас на задньому подвір’ї. Тут він закінчує будувати гойдалку для своїх дітей.

У Олега та Олени троє дітей. За нашими стандартними мірками це вже вважається великою сім’єю, але на правду сім’я Олега набагато більша. Адже разом з ним живуть та працюють ще дев’ятеро людей — це вихованці місцевих гуртожитків, де проживають люди з ментальними порушеннями. Тут вони отримують життєво важливі навички та проходять реабілітацію. Як так вийшло, розповімо далі.

Із Канади до України з любов’ю

ТОВ «БАЛТХІМТРЕЙД», яким сьогодні завідує пан Олег, було засновано у 2016 році канадською парою — Гері та Терезою Верхух.

— Подружжя приїхало до Миколай-Поля на запрошення своїх друзів. І їм так сподобалось село, що вони вирішили заснувати тут ферму. Але для них було важливо, щоб це був не просто бізнес, а справа з соціальною складовою. Саме так народилась ідея перетворити це місце не просто в ферму, а в центр, де можуть проживати люди з ментальними порушеннями. Працюючи зі свійськими тваринами вони не тільки проходять реабілітаційний процес, але й отримують професійні навички, з якими потім можуть шукати роботу деінде, — розповідає Олег.

Ми завітали до будинку, де проживають хлопці та дівчата, які працюють на фермі в рамках соціальної ініціативи. В головній кімнаті увагу одразу привернула стіна, на якій висіли дивні господарчі приладдя.

— Цей будинок для себе побудували Гері та Тереза, вони хотіли, щоб тут також було щось по типу маленького музею, вже починали збирати експонати. Але зараз вони повернулись у Канаду, обіцяли ще приїхати у гості. А зараз в цьому будинку проживають наші хлопці та дівчата. Я з сім’єю живу у сусідньому будинку. У нас немає навіть паркану, ми всі разом живемо, як одна велика сім’я, — каже пан Олег.

Від старого корівника до нових можливостей

Після екскурсії будинком пан Олег веде нас до великого ангару. На вигляд — старий корівник. Але щойно переступаєш поріг, чуєш не мукання, а веселе кудахкання курчат. Дивно, але ж нам сказали, що ми поїдемо саме на молочну ферму.

— Курчата — це мій власний експериментальний проєкт, — пояснює пан Олег, — Окрім молока хочемо також виготовляти на продаж і яйця. Зараз ми переобладнали частину старого корівника в курник, у нас тут близько 600 курочок. Ремонт робили нашвидкуруч, але в майбутньому маємо плани вдосконалити це приміщення, закупити обладнання, яке дозволить автоматизувати всі процеси у курнику.

З цим запитом пан Олег вже звернувся до фахівців «Агенції розвитку Широківської громади», адже вони якраз займаються пошуком грантових можливостей для місцевих підприємців.

Хто рано встає, тому корова молоко дає

Великі плани на розбудову пан Олег має не тільки на курник, але й на корівник. Після огляду птахоферми ми нарешті їдемо до корівок. Вони знаходяться на окремій ділянці, адже поголів’я корів в господарстві велике — близько трьохсот.

Під’їжджаючи до ферми нас зустрічає велетенських масштабів гора сіна. Роботи з підготовки корму для тварин ведуться повним ходом. Ми проходимо трохи далі. Там нас зустрічають декілька загонів для корів.

— Тут ми тримаємо тільних корів, отам далі — бички, вони в одну зграю зійшлися, стоять там осторонь. Окремо тримаємо малечу, — ми проходимо великим господарством і пан Олег показує нам декілька загонів.

Ферма починалась з 25-ти корів, а зараз їх набагато більше. Потрібно і більше місця. Тож пан Олег хоче відремонтувати корівники та створити гарні умови для свійських тварин. Адже чим кращі умови, тим стабільніше молоко можуть приносити корови.

І не тільки молоко

До речі, до повномасштабного вторгнення ферма реалізовувала виключно молоко. Але ж не просто так нам показали і невелику сироварню, яка знаходиться на подвір’ї.

— Після початку повномасштабного вторгнення в один день всі наші клієнти не вийшли на зв’язок. У нас утворилася велика пауза в поставках молока. Але ж корови продовжують його давати. Ми задумались над тим, щоб самостійно обробляти молочну сировину. Так і зайнялись сироварінням. Цим напрямком більше опікується моя дружина, Олена. Вона навчалась в школі сироварів, ми входимо в Асоціацію сироварів. У нас також є сусідка з Миколай-Поля, Женя Межеровська, вона наш партнер. Разом з нею ми складали рецептури. Тож зараз ми реалізовуємо і цілу лінійку сирів.

Складні часи змусили сім’ю Олега приймати нестандартні рішення, але у підсумку це призвело до розширення та розбудови ферми. Втім, виробляти власні сири — то була давня мрія Олега та Олени. Як він розповідає, дружина спочатку виготовляла сир самотужки разом із подругою. Варили просто у 10-ти літровій каструлі, потім 30, потім 50.

— Потім вони вийшли на об’єм в 300 літрів і ми купили сироварню на такий об’єм. А потім і цього замало стало і ми купили ще одну, — розповідає Олег.

На щастя, уже було приміщення, в якому можна було б варити сири. Але із зростанням і покращенням технологічного процесу постала потреба і в розширенні площі будівлі. Тож Олег власними силами дооблаштовував кімнату, куди перенесли охолоджувальний танк.

А якщо пройти в кімнату, яка знаходиться трохи далі, за сироварним цехом, то там знаходиться холодильна кімната, в якій справжнє різноманіття сирів. Знайти можна на будь-який смак.

— Я найбільше люблю моцареллу! — розповів нам по секрету Давид, син Олега. Він завітав на сироварню, коли його батько проводив нам екскурсію. Хлопець багато часу проводить на фермі, переймає всі секрети та тонкощі роботи, тож пану Олегу росте помічник.

Після невеликої екскурсії для нас батько з сином сідають у машину. «Хто рано встає, тому корова молоко дає!» — читаємо слоган ферми на кузові. І це не прості слова, а життєвий принцип, який сповідує сім’я Білогуб. Адже якщо ти рано не встав і не попрацював — ніякого молока і сиру не буде.

Пан Олег разом з сином мають поспішати — ще треба вирішити декілька питань по фермі. Тож, на цьому наша екскурсія завершується. Наостанок пан Олег підсумовує: роботи ще дуже багато. Треба вдосконалювати обладнання, розширювати виробничі приміщення, розробляти нові рецептури. Але він переконаний — саме в цьому і є сенс життя. Бо тільки той, хто не зупиняється, здатен рухати вперед і власну сім’ю, і громаду, і країну.

https://shtg.gov.ua