Червоний промінь

«Єдиний фронт» родини ГЛЮЗО: на війні й в житті

Вже завтра в країні відзначатимуть День захисників і захисниць. Важливість свята не переоцінити, особливо сьогодні. Небайдужі люди, хто вважає за святий обов’язок захистити країну в скрутну хвилину, варті визнання, великої пошани та вдячності. Можливо, хтось став повною мірою розуміти це лише з початком війни на Сході. Проте родина справжніх патріотів Глюзо з с. Новослобідка завжди була об’єднана цим почуттям і солідарна, немов одна людина. Адже всі в ній так чи інакше знають, що таке бойові дії і наскільки страшна війна.
Олена Вікторівна працює медичною сестрою у відомому «Госпіталі ветеранів війни», розташованому на Великому Лузі в Запоріжжі. В її обов’язки входить лікування воїнів АТО/ООС, чорнобильців, військовиків з інвалідністю та інших категорій ветеранів. Багато хлопців надходить, зокрема, з передової. Те, через що вони проходять на фронті, страшно. Але якщо б кожен боявся наслідків і сидів вдома, сподіваючись, що ситуація в країні обійде його стороною, зараз ми б, напевне, жили за іншими правилами інших людей.
Тому в зоні БД від родини Глюзо нині перебуває чимало чоловіків. Добровольцями, за покликом серця гідних українських синів туди вирушили три герої. Чоловік жінки – прапорщик запасу Євген Валерійович (фото 1). Контракт із ЗСУ підписав влітку 2020. Наразі його бригада вже виведена з фронту, а сам військовий знаходиться на території України. В минулому він здобув багатий військовий досвід. Розпочинав свою солдатську дорогу за призовом ще в Вірменській РСР. Одразу після розпаду Радянського Союзу, ще на самому початку існування Незалежної України він одним із перших присягнув їй на вірність, служачи в військах зв’язку на Львівщині. На фронті нині старші солдати – син сімейства Валерій Євгенович – з весни 2021 (фото 2), на фронті вже вдруге) та зять Валерій Володимирович Ізотов – з осені 2020 (фото 3). Свій ратний обов’язок обидва виконують в 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. До відбуття на передову кожен займався своєю справою. Євген Валерійович працював на заводі помічником сталевара, Валерій Володимирович за фахом – фельдшер, а Валерій Євгенович – кухар-кондитер. Родина жила в одному будинку, буквально в кроковій доступності один від одного. На жаль, сьогодні часи вже не ті, але ніхто з родини у відчай не впадає. Навпаки, кожен вірить тільки в найкраще – завдяки тому, що тримаються єдиним фронтом.
Олена Вікторівна намагається підтримувати контакт з героями якомога частіше. «Але син навчив мене одному важливому принципу: військові справи телефоном не обговорюються. Тим не менш, з моїми чоловіками все гаразд, і я рада, що завжди знаю про це», – розповідає жінка. Інколи у воїнів бувають відпустки, вони приїжджають додому, і родина розмовляє на різні теми без жодних обмежень. А на фронті чоловіки регулярно отримують поштою посилки з рідного краю. Це підтримує бойовий дух хлопців найкраще. Так їм нагадують: вам є за що, а головне – за кого боротися, на вас чекають вдома з перемогою.
Свої радість і переживання Олена Вікторівна завжди ділить з донькою Єлизаветою. За фахом вона – викладач образотворчого мистецтва. Президентська стипендіатка, авторка і співавторка багатьох колективних, персональних онлайн виставок, має чимало дипломів, сертифікатів. Між собою вони домовилися: хлопців дзвінками не турбують. Нехай краще вони дзвонять самі, коли є нагода. Однак в серцях родинного жіноцтва панує спокій за рідних захисників. З ними завжди є контакт, а отже, перейматися немає ні причин, ні бажання. Натомість в їхніх душах міцно оселилася надія на те, що по всій країні якомога швидше настане мир, всі матері нарешті дочекаються з фронту синів, а жінки – чоловіків.
Аби зберегти цілісність та незалежність держави, воїни щодня ризикують власним життям – найціннішим скарбом для своїх рідних. Тож Олена Вікторівна щиро вітає всіх військовослужбовців з прийдешнім святом та бажає міцного здоров’я, мужності, витримки, терпіння й благополуччя, особливо – тим, хто нині на Сході. Вона сама, зрештою, військовозобов’язана, має військовий квиток і запевняє: за необхідності готова також вирушити в зону ООС, щоб допомагати військовим на фронті, робити все можливе й неможливе. Такими рисами славиться вся родина Глюзо – непідробною, щирою любов’ю до рідної землі, цілеспрямованістю, надією, впевненим поглядом в наше спільне, українське майбутнє.

Віталій АНДРІЄЦЬ.