Юрій Захарович Холод, житель с. Широке – ліквідатор ІІ категорії аварії на ЧАЕС, був у числі перших, кого направили в зону катастрофи. Це був травень 1986 року, через місяць після аварії. Він – професійний пожежник, начальник частини пожежної охорони в м.Запоріжжя, майор, замполіт загону, супроводжував спецвантаж, що везли на станцію.
Прибули туди разом з водієм Володимиром, якого вже немає на цьому світі. Як і немає багатьох товаришів-побратимів, які достойно виконували свій обов’язок перед державою. Ось тільки вона чомусь забула своїх синів-героїв: «обрізала» пільги та пенсії, із привілеїв залишилися лише «доплата» у сумі 200 грн на ліки та спецхарчування… Справжніх ліквідаторів сьогодні в Україні вже небагато, більшість забрав пекельний атом, а ті, хто залишилися, мають великі проблеми зі здоров’ям. Чи знали вони тоді, на що йдуть, чим ризикують? Так! Відмовитися? Юрій Захарович говорить, що такої думки навіть не виникало, хоча дехто брав «липові» довідки й уникнув сумної долі. «Ми не відчували небезпеки, адже радіація – ворог невидимий, просто виконували завдання, несучи велику відповідальність», – констатує Юрій Холод. Він ніколи не боявся складних випробувань та викликів, які посилало йому життя. Достойно стояв на захисті Запорізького краю від вогняної стихії, спочатку працюючи в підрозділах Державної пожежної охорони Запорізького гарнізону. А згодом упродовж 11 років очолював КУ «Місцева пожежна охорона» Запорізької районної ради.
Сьогодні Юрій Захарович – полковник внутрішньої служби у відставці, з болем в серці кожного року 26 квітня зустрічається з друзями-чорнобильцями, покладають квіти до пам’ятника тим, хто ціною свого життя і здоров’я, під великими дозами опромінення зупинив невидимого і дуже підступного ворога.
Ядерна стихія опалила долі мільйонів українців, тож ми в неоплатному боргу перед героями –чорнобильцями, які захистили теперішні й прийдешні покоління від радіаційного лиха.
Наталія СТІНА.
