Розповідь про Тетяну Адамівну Лобач, ветерана педагогічної праці Малокатеринівської гімназії «Мрія», почнемо з досить показового фрагменту її біографії. Трудовий стаж жінки складає 58 років, причому 52 з них вона присвятила роботі вчителем української мови та літератури в нашому закладі. Погодьтеся, що цей факт красномовніший за будь-які «красиві» слова.
У 1939 році батько Адам Олесійович Марчишин та його дружина Євгенія Архипівна в пошуках кращої долі переїжджають з Хмельницької області аж на Далекий Схід. Саме там і народилась у 1942 році донька Тетянка. В сім’ї, окрім неї, ще були дві сестри і брат. Не таким легким видалося їхнє життя на чужині, а ще й сум за рідною землею був нестерпним… Тож у 1947 році Марчишини повернулися до України. Зупинилися в селі біля Молочанська, хоча родичів там не було.
Тетяна Адамівна пригадує, що мати разом з іншими жінками працювала на полі, неподалік від їхньої хати. А вона, дівчинка, якій ще й шести років не виповнилось, приходила туди й співала жінкам пісні. Вони слухали, витирали сльози та… давали їй щось поїсти. Адже рік був голодний.
Потім Адамові Олексійовичу хтось порадив роботу на залізничній станції Канкринівка. Так сім’я опинилася в Малокатеринівці, яка стала для Марчишиних рідною.
Тетяна змалечку вирізнялася непосидючим характером, бажанням бути першою. Тому, коли пішла до школи, не тільки добре вчилася, але й брала активну участь у художній самодіяльності: співала, читала вірші. Навіть була учасницею обласного конкурсу народних талантів. Потім з’явилася мрія – вступити в Дніпропетровське театральне училище. Але туди приймали тільки після 8-го класу.
Тетянку це не зупинило, і в 1958 році вона вступила до Мелітопольського культпросвітнього училища на режисерське відділення. І там вона теж співала, ще й на баяні грала. Після закінчення училища отримала направлення в Білозірський БК на посаду художнього керівника. Батьки Тетяни були вже похилого віку, тому їй вдалося перевестися в Малокатеринівську селищну бібліотеку. І хоча була бібліотекарем, в клубі залюбки співала та грала на баяні у вільний час. І знову в неї нова посада – директор селищного будинку культури. Працювала з повною самовідданістю, а в голові постійно одна думка: «Хочу, дуже хочу бути вчителем української мови!». І, уявіть собі, у 1963 році Тетяна Марчишина стає студенткою денного відділення філологічного факультету Запорізького педагогічного інституту. Аж тут сватається до неї місцевий парубок Петро Миколайович Лобач. Та й у неї при зустрічі з Петром серце тьохкає… Отак на першому курсі інституту й вийшла заміж, ставши Тетяною Лобач.
Вже під час навчання на другому курсі народився старший син Валерій. З гордістю згадує Тетяна Адамівна, що продовжувала вчитись, ще й стипендію отримувала! Важко було, але допомагав чоловік, який наполягав, щоб вона закінчила вуз. А на початку 4 курсу адміністрація Малокатеринівської школи запропонувала молодій жінці посаду вчителя української мови. Деканат факультету пішов назустріч і дозволив студентці відвідувати лекції та працювати в школі за особистим графіком. Майже перед самим Новим роком в учнів 9-10-х класів з’явилась нова вчителька. Зрозуміло, що в селі її знали всі, але тепер вона була вже педагогом Тетяною Адамівною. Чорний костюм, вишивана блуза і красива завивка додавали віку та, як з посмішкою згадує жінка, ще й солідності. Учні відразу це оцінили і завжди з повагою ставилися до молодої вчительки. За довгі роки в школі, а потім в гімназії, вона не тільки вчила пізнавати красу рідної мови, відкривала для учнів багату скарбницю української літератури, але й допомагала їм розкрити власні таланти, відчути неповторність світу, бути людяними і вдячними за науку життя, якою діляться з ними вчителі. Якось один з учнів, після того, як йому вичитали, сказав Тетяні Адамівні: «Я не ангел, але й не чорт!». Вчителька й зараз пам’ятає ці слова, адже в кожному з дітей вміла знаходити позитивне, допомагаючи розвинути щось хороше.
За роки праці в школі Тетяна Адамівна стала старшим вчителем, вчителем-методистом. П’ять років була керівником Запорізького райметодоб’єднання вчителів української мови та літератури. Її робота неодноразово відмічалася грамотами районного відділу освіти, Департаменту освіти, молоді та спорту ОДА. Шкільне життя – це не лише уроки та перерви. Близько 10 років Тетяна Адамівна була керівником драмгуртка, де учні інсценізували сцени з п’єс «Сватання на Гончарівці», «Кайдашева сім’я». Учні з задоволенням ходили також на заняття художнього читання, а вчителька ділилась з ними своїм досвідом виразного читання української класичної поезії.
Але Т.А. Лобач була не тільки вчителькою, але й активною учасницею ансамблю народної пісні «Тавричанка» при Малокатеринівському БК. Пропагуючи українську пісню, ансамбль об’їздив майже всю Україну. Жінки виступали на українському телебаченні у Київському палаці «Україна», де був присутній тодішній Президент В. Ющенко, їх неодноразово запрошували до участі на Сорочинському ярмарку.
З 2012 року Тетяна Адамівна, аж до утворення громади, була головою ради ветеранів смт Малокатеринівка. Завжди, якщо була можливість, намагалася допомогти ветеранам праці матеріально, «вибиваючи» в районі кошти на лікування, придбання ліків. Ось така людина, наша землячка і колега Т.А. Лобач, яка, хоч і не працює з 2018 року в гімназії, але залишається людиною з активною життєвою позицією.
24 січня Тетяна Адамівна зустріла свій 80-й День народження. Як відомо, здоров’я з віком, на жаль, не стає кращим. Але наша ювілярка була і є оптимісткою. Вона говорить: «Головне – не старіти серцем. Не хворіти й не старіти!». І це дійсно її життєве кредо.
Шановна Тетяно Адамівно! Ми, ваші колеги, а також учні, яких Ви вчили уму-розуму протягом пів століття праці в гімназії, ваші односельчани, щиро вітаємо Вас із поважним ювілеєм! Вдячні Вам за віддану працю на благо України, нашого селища, рідної гімназії і бажаємо Вам найміцнішого здоров’я! Кажуть, що вчитися ніколи не пізно. Тож щиросердно бажаємо Вам, наша ювілярко, продовжувати вчитися, ловити моменти радості, хапати хвилини щастя й насолоджуватись всім тим позитивним, що відбувається навколо Вас. З ювілейним Днем народження, Тетяно Адамівно!
Педагогічний колектив
Малокатеринівської гімназії «Мрія».
