Вона побачила світ у кінці травня, 90 років тому. Надзвичайно любить цю благодатну пору, коли оживає природа, квітнуть сади, росте городина, буяють оксамитом поля і степи, співаючи гімн Життю.
Народилася у 1931 році у маленькому, усього 17 хат, селі Гарбузівка Запорізького району (його вже немає на карті області), у родині було 5-ро дітей. До Мар’ївської школи ходила пішки, долаючи по 5 кілометрів щодня туди і назад. Після закінчення 7 класів, не побоялася у старшу ланку перейти до Біленьківської школи, шлях до якої вдвічі більший – 10 км. І всю цю відстань доводилося проходити ногами, жоден транспорт не возив учнів. Особливо складно було в холодну пору року.
Доля склалася нелегка: пережила війну, окупацію, розруху, бідність, голод. Та незважаючи на всі труднощі, ветеран пригадує й світлі моменти: люди були добріші, дружні, допомагали, підтримували один одного. Вражала самовідданість земляків у повсякденній праці на благо Батьківщини.
Молода Катерина була цілеспрямованою людиною, розуміла, що необхідно вчитись далі. Зупинити її не могли ні відстань, ні інші перепони. З рідного села пішки пройшла 20 кілометрів до В. Хортиці, звідки вже поїхала в Дніпропетровськ вступати до сільгоспінституту, на зоотехнічне відділення. Там і здобула спеціальність інженера-зоотехніка. Розчалося справжнє доросле життя. За направленням потрапила знову в с. Мар’ївку, працювала зоотехніком в колгоспі «Росія». Тут вийшла заміж.
Особисте життя Катерини Федотівни мало дві лінії. Її кохали два Миколи, у своєму серці дівчина зробила вибір між ними. Але доля розпорядилася інакше. Микола, назвемо його перший, пішов в армію, листувалися. Молодий солдат мав двох маленьких сестричок. Так склалося, що вони були сиротами, а з відбуттям брата втратили єдину людину, яка могла про них подбати. Свою увагу, піклування й частинку свого серця їм подарувала саме Катерина Федотівна, фактично виховавши їх. «Вони тут недалеко жили, тому кожного дня хотіли бути біля мене. Казали: «Ти наша мамочка, ми тебе нікому не віддамо!», – каже жінка. Обіймали, плакали. Не виправдати дитячу довіру вона не могла, тож після демобілізації Миколи зіграли весілля. Оскільки обірвалося земне життя жінки брата Катерини Федотівни, вона взяла під опіку і їх сина. Не шкодуючи ані часу, ані сил, ані любові, виховувала трьох чужих дітей. Згодом народила двох своїх.
Разом з усіма дітьми подружжя переїхало до Кривого Рогу, де вона влаштувалася зоотехніком в підсобне господарство Криворізького міськхарчторгу. Зарекомендувала себе відмінним спеціалістом, була в окремій пошані у самого директора. За час проживання в місті закінчила ще один ВНЗ – Криворізький державний педагогічний інститут за спеціальністю хімік-біолог, трудилася також педагогом в вечірній школі. Але тамтешнє житло згодом знесли під побудову заводу, і більше не залишалося нічого, як знову переїжджати.
Родина повернулася в Запорізький район, і вже тут почалася нова велика історія жінки як зоотехніка, а далі – і головного зоотехніка Української дослідної станції ІОК УААН (згодом – ПрАТ «Сонячне-2007»). Цьому господарству вона віддала понад 40 років життя, пропрацювавши до 2011 року, аж до заслуженого відпочинку. Але після цього теж була робота: трудилася економістом, кухарем, на сортопрочистці, прополці. «Зняла взуття – і полола, за раз по 10 га соняшника, буряка, кукурудзи… Багато хто не витримував такого обсягу робіт. А я погоджувалася, бо страшенно любила працювати в полі, трудилася там день і ніч.
… Поле, степ – це все моє життя – люблю без пам’яті рідну землю, усіх наших земляків-трудівників. Діти навіть часом ображалися, що я весь час на роботі, але все розуміли», – говорить Катерина Якимцова.
Завдяки її відповідальній, копіткій праці підвищувалась продуктивність тваринництва, господарство вийшло на передові рубежі не тільки в районі, а й в області, як передовик виробництва була учасником виставки ВДНГ.
Катерина Федотівна пригадує, що галузь активно розвивалася. В Українській дослідній станції утримували більше 2800 голів ВРХ, 30 коней, було понад 10 тисяч птиці, також свині, вівці, телята, бички… На одну фуражну корову тоді надоювали до 5000 літрів молока. З весни і по осінь худобу виводили випасатися в балки, на безприв’язне утримання.
За досягнуті успіхи в розвитку тваринництва, збільшення виробництва і заготівель м’яса, молока, яєць має чимало нагород: Почесних грамот, дипломів, медалей, цінних подарунків. У її нагородному активі: звання «Ветеран праці», пам’ятний знак «За заслуги» від Запорізької райдержадміністрації, багато медалей до річниць Перемоги в Другій світовій війні та медаль «Захиснику Вітчизни» за підписами трьох Президентів України.
Жінка дуже добре пам’ятає співпрацю з Аллою Плютою, Анною Козакевич, Олексієм Маслюком, Галиною Кутищевою, Юхимом Світличним, Дмитром Нікітчиним та багатьох інших, з ким плідно працювали, дружили, відпочивали.
Катерина Федотівна завжди була активною учасницею художньої самодіяльності, гарно співала, танцювала. Має неабиякий кулінарний хист, її смачні пиріжки, чебуреки та вареники згадують у «Сонячному» і досі.
Другий чоловік Катерини Федотівни, справжнє її кохання – Микола Якович Нікулін, поєднався з нею, коли не стало першого Миколи. І вже 30 років вони живуть душа в душу. Микола Якович теж неординарна особистість – кращий раціоналізатор області, почесний працівник Запорізького кранобудівного заводу, має багато нагород і медалей. Чоловік, як то кажуть, із золотими руками і добрим серцем: з чим би до нього не звернулися по господарству – з усім допоможе. Завжди усміхнений, налаштований вкрай оптимістично. З ними пережили і злети, і падіння, але завжди ділили горе й радощі навпіл.
Наразі ювілярка тішиться трьома онуками і п’ятьма правнуками, деякі з яких живуть в Білорусі. У них все тільки попереду, а от своє життя вона вже вважає таким, що повністю вдалося в усіх смислах. За це щиро вдячна своїм колишнім колегам, начальству, але перш за все найдорожчим людям – родині. Всі світлини в фотоальбомах родини Якимцових такі різні й раритетні, але їх об’єднує одне – теплі спогади про ті прекрасні часи. А 90-річний ювілей – гарна нагода ще раз пригадати їх, сповна насолодившись неповторним почуттям ностальгії.
Тож щиросердно, від усієї душі поздоровляємо Катерину Федотівну з поважною датою, бажаємо міцного здоров’я, ще довгих-довгих років життя, радощів, посмішок, прекрасного настрою, здійснення всіх мрій і залишатися такою ж активною, як і нині!
Віталій АНДРІЄЦЬ,
Наталія СТІНА.
