Червоний промінь

95 років герою-фронтовику Федору Тимофєєву

У ці зимові святкові дні свій 95-річний ювілей відначив учасник бойових дій, шанована у селі Біленькому людина Федір Олексійович Тимофєєв. Він пройшов нелегкий життєвий шлях: голодомор, Друга світова війна, важкий період відбудови після війни, за це Господь подарував йому довголіття.

Народився Федір Олексійович в 1925 році в сім’ї заможного селянина на Ставропіллі. У 1933 році, під час колективізації, все майно було відібрано до колгоспу, майже вся родина померла з голоду, залишився тільки Федір та його молодша сестра, діти потрапили до дитячого будинку. Там, на Ставропіллі, він закінчив чотири класи загальної школи та пішов працювати на будівництво залізниці, возив на конях грунт та відсів, пізніше здобув освіту тракториста. Працював за спеціальністю, поки у 1943 році, вісімнадцятирічним його призвали до лав радянської армії. Перебуваючи на службі, закінчив школу сержантів інженерно-саперних військ. Пройшов фронтові дороги Білорусі, Литви, Латвії. У 1945 році війна для нього не закінчилася – його відправили воювати на Далекий Схід, з Японією.

За бойові заслуги нагороджений медаллю «За Перемогу над Німеччиною», орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня та багатьма медалями часів радянської епохи.

Після війни повернувся додому, на Ставропілля, закінчив курси водіїв. Познайомився зі своєю майбутньою дружиною Наталією, яка була родом з України. Разом з нею поїхав шукати кращої долі – спочатку на Черкащину, а потім до Запорізького краю – в село Біленьке, де працював все життя водієм.

Дружина, на жаль, вже давно померла, зараз Федір Олексійович мешкає сам. Син проживає в іншій області, частенько навідує батька.

Фронтовик схвильовано подякував гостям з сільської ради за теплі слова привітання та просив завжди пам’ятати і не забувати ту страшну війну, яка забрала мільйони людських життів. І висловив найзаповітніше бажання: хай завжди над нашою Батьківщиною буде мирне небо.

Марина Нотанова.