9 березня від вибуху міни загинули троє гуляйпільців – Артем Лазоренко (15 травня 1996), Олександр Колісник (11 лютого 1990) та Євген Коростельов (17 квітня 1997). Дмитро Коростельов, дядько Євгена, згадує про молодих хлопців, які віддали свої життя, захищаючи рідну землю.
Ця історія не про тих, хто з початку нової агресії рашистів на мирну українську землю втік за кордон, ламаючи паркан, або ховався на землях затишної західної частини Ураїни. Ця історія про гуляйпільську молодь, яку виховали батьки патріотами, сильними та принциповими, люблячими свою землю, рідний край, нашу неньку Україну.
З перших хвилин пострілів 24 лютого о 4.50 годин ранку ця молодь знала, як захищати рідну землю
Впевнений, що після перемоги над рашистським варваром будуть озвучені всі імена Героїв. А поки що розповідь про Артема Лазоренка, Олександра Колісника та Євгена Коростельова.
З моменту прибуття до нашого Гуляйпільського регіону захисників ЗСУ ці зовсім юні хлопці взялися до справи. Кожного дня вони з розвідувальниками ЗСУ, керуючи дронами виявляли наявність живої сили та техніки ворога на підступах до Гуляйполя.
Вони першими проклали шлях до Оріхова після дводенної облоги Новоселівки Оріхівської громади. Саме в цьому місті були виявлені загиблі від рук окупантів працівники Укрпошти, військові ЗСУ, двоє місцевих мешканців. Хлопці знищили два БМП в напрямку села Дорожнянка, а у селі Новоселівка – одну ворожу машину бойової піхоти.
Молодим хлопцям вдалося з усієї ворожої техніки зняти все озброєння, кулемети, згодом передані в ЗСУ. Як їм це вдалося? Окупанти тимчасово покинули гусеничні бойові машини, які залишилися без пального. А хлопці цим скористалися.
Всі підступи до міста кожні дві години були під їхнім наглядом. Шкода, що все інше не можна говорити, як і прізвища інших патріотів. Поки що.
9 березня ці молоді відважні хлопці, ризикнувши життям, як це робили щоденно заради життя наших дітей і майбутнього нашої держави, відбули на нове завдання до Мирного Гуляйпільської громади. Та пообіді стався вибух ворожої міни.
Це був постріл не в них, це був постріл в наші серця. Вони завжди живі, адже Герої не вмирають!
