Червоний промінь

Без дому. Життя спочатку

 

«Війна вигнала з дому, схопили дітей,  стрибнули в машину й поїхали куди очі дивляться”.

«Моє серце закам’яніло. Ніби хтось схопив його в долоню й міцно стиснув. Так і живу нині без серця, без емоцій, в режимі очікування, сподівання…»

«Коли ми втікали від обстрілів, від смертельної загрози, то думали, що це ненадовго, що скоро повернемося…»

“Дорога була дуже тяжка, обстріли, бомбардування. І досі трапляються панічні атаки, як згадаю…»

Кожна наша зустріч з внутрішніми переселенцями – це історії, які проймають до глибини душі своїм драматизмом і болем. Не всі погодилися назвати свої імена і дати згоду на оприлюднення фактів і фото. Але всі ці розповіді обєднує одне: люди залишили рідний дім не з власної долі й не у пошуках кращого життя. Їм довелося тікати від війни. Вони не хочуть бути тягарем і проблемою для місцевих громад, а прагнуть знайти своє місце під сонцем, бути корисними.

Від початку повномасштабного вторгнення Широківська громада Запорізького району Запорізької області прийняла тисячі людей, які були змушені рятуватися від війни. Хтось їхав далі, а хтось залишався. Сьогодні нову домівку тут знайшли близько чотрьох тисяч внутрішніх переселенців, їх підтримують у цей непростий час, допомагають інтегруватися в життя громади. Широківська ОТГ тісно співпрацює міжнародними донорськими організаціями та приватними благодійниками. Переселенцям та соціально незахищеним мешканцям роздають «Пакети добра» з продуктами харчування, дають безкоштовно хліб. У пяти селах для переселенців було організовано гарячі обіди. За сприяння благодійних фондів проводили сімейні свята, арттерапію для дітей і дорослих. В громаді працюють 4 соціальні автобусні маршрути, жителі віддалених сіл можуть дістатися до обласного центру безкоштовно. Гострою для переселенців залишається проблема працевлаштування. Ми поспілкувалися з тими небагатьма, які знайшли роботу, інтегрувалися в нову громаду. Ось їхні розповіді.

Юлія Миколаївна, лікар Клініки «Сімейний лікар Широківської громади:

Нову Каховку на Херсонщині вороги захопили відразу, у лютому. Наступ був стрімкий, літаки, гелікоптери, важка техніка. Населення завмерло і затаїлося. Спочатку було безвладдя, але кожен з місцевих вже приймав для себе рішення: їхати чи залишатися. Обстановка напружена, постійні обстріли. Окупанти розстрілювали машини «швидкої допомоги», бригади енергетиків, вбили родину, яка їхала через міст. Почалися проблеми із забезпеченням, не було продуктів, за хлібом стояли черги, але не всім вистачало…

Моя співрозмовниця Юлія Миколаївна згадує, що було дуже страшно, вікна їхньої квартири виходили на Каховську ГЕС, буквально перед очима розгорталися воєнні баталії, все вибухало й горіло. Стояв безперервний гул, йшли безкінечні колони ворожої техніки. У її родині є син-випускник, але про навчання довелося забути, боялися за нього, два місяці знаходився вдома. Тікати від війни вирішили 19 квітня. Зелених коридорів тоді не було, їхали на свій страх і ризик. Навіть бензину не було заправити авто, випросили каністру у сусіда.  Рухалися під збройну кононаду, доводилося постійно опускати затемнені вікна машини, щоб росіяни бачили, хто їде, і не стріляли.

«Запоріжжя зустріло гостинно. Знайшли житло.  Сина влаштували у 99-й ліцей, за його фізико-математичним профілем. Відразу почали реєструватися в Дії як ВПО.  Наші з чоловіком дані відобразилися відразу, а у сина були проблеми, зависла інформація, переоформляли, але за три місяці він так і не отримав допомогу. І мені згодом довелося звертатися за паперовою довідкою в органи соцзахисту, стояла 83-ою в черзі. Величезні натовпи були й в «Козак-Палаці», де видавали продукти та речі першої необхідності. Ми так і не зважилися жодного разу там вистояти через спеку та велику кількість людей.

Ми вдячні, що нас взяла під крило Широківська громада, регулярно надають гуманітарну допомогу, дали подушки, ковдри, електрочайник, підтримують у всьому. У Запоріжжі не вдається отримати нічого, бо допомогу видають в робочий час.

Нам з чоловіком поталанило відразу працевлаштуватися. 2 травня я вже вийшла на роботу в Клініку «Сімейний лікар Широківської громади». Тут чудовий колектив, добре ставлення, та все одно дуже хочеться додому.  Зв’язку з ним немає, не знаємо, як там, що. Остання інформація: у квартирі були зруйновані вікна від уламків снарядів. Доходять  відомості, що лікарня, де працювали, розграбована, вивезли всі операційні стійки, УЗД , інше обладнання. Територія замінована, багато руйнувань. І ще велике питання, чи вціліє наше помешкання!? Незабаром у нас тут закінчується договір на житло, і  ми з жахом думаємо, що нас попросять на вихід. Винаймати житло зараз недешево, проте іншого виходу немає. Дуже лякає невизначеність на майбутнє. Ми, як ті рослині, що вирвані з корінням, намагаємося прижитися на новому місці».

 

Лілія Анатоліївна, медсестра Клініки «Сімейний лікар Широківської громади:

– З 2 березня у Гуляйполі ні світла, ні води, не працює газовий котел, немає тепла. Ховалися спочатку по підвалах від обстрілів. Коли виїжджали до Запоріжжя, то думали, що тижні на два-три. Спонтанно вийшло, практично нічого не взяли з собою. І ось вже десятий місяць мешкаємо тут.

Спочатку в родичів жили, потім зняли житло. Я довго не шукала роботу, думала, що скоро повернемося.  У Клініку «Сімейний лікар Широківської громади» влаштувалася 1 серпня. Прийняли добре, допомагали і словом, і ділом. Щомісячно надає допомогу Широківська громада. Мій дім в Гуляйполі вцілів,  а до свекрів снаряд прилетів в город, а потім у двір, вікна побиті, дах зруйновано. Отримали фінансову допомогу від ООН. Сюди двічі на тиждень приїжджає психолог команди «Лікарі без кордонів», можна отримати психологічну підтримку. Та ми не звертаємося, звикли самі справлятися зі своїми проблемами .  Чекаємо на звільнення і повернення додому.  Але там все розбито, розтрощено, коли це все наладиться, невідомо.

Антон, держслужбовець з Херсонщини:

  • До Запоріжжя ми потрапили 10 серпня з окупованої території, Каховського району Херсонської області. Родина у нас чималенька: тато, мама, два брати, у одного дружина з сином і я, усього семеро. Нас гостинно прийняли родичі у своїй 3-кімнатній квартирі. Ми їм неймовірно вдячні за це! Я відразу почав шукати роботу. До цього мав 5-річний досвід у сфері місцевого самоврядування. 25 серпня працевлаштувався до Запорізької РВА, намагаюся наново побудувати своє життя. Тут згуртований колектив, чуйні колеги, присутні взаємовиручка та підтримка. Швидко адаптувався. Проблеми? Для мене, як зрештою і всіх, важливе припинення вогню, повна деокупація рідної території та закінчення війни! А з рештою проблем впораємося.

Як зазначають опитані нами люди з числа ВПО, саме житло для них — проблема номер один. Через велику кількість переміщених внаслідок війни людей, знайти житло у великих містах стало непросто. Та зрештою вже й у селах. Найчастішими скарги є саме на житло. Складність з його пошуком, невідповідність умов житла та ціни на нього, сім’ям з дітьми необхідний свій вільний простір. У всіх виникають хвилювання з приводу тимчасовості житла: “А де я буду жити завтра?”

Що з модульним містечком?

Ще на початку літа було анонсовано, що у Широківській громаді Запорізької області планують збудувати 40 модульних будинків, де зможуть поселитися понад 200 вимушених переселенців. Зазначалося, що для спорудження таких будинків необхідно майже 22 мільйони гривень, залучатимуть гроші місцевих підприємців та іноземних фондів. Орієнтовний термін реалізації проєкту – 3-4 місяці.

Завдяки тому, що громада системно займалася розробкою генеральних планів населених пунктів, а у 2021 році за підтримки експертів U-LEAD розпочала роботу над створенням комплексного плану, визначити місце для розміщення містечка змогли швидко. Для цього вирішили виділити земельну ділянку площею 20 соток у селі Зеленопілля. Тут наявна зручна транспортна розв’язка, є мінімальна інфраструктура, централізоване водопостачання. Крім того, є можливість забезпечити необхідною кількістю електрики.

Замовником будівництва буде сільська рада. Люди, які поселяться у будинках, сплачуватимуть за комунальні послуги. Маючи власне, хоч і тимчасове житло, вони отримають можливість краще адаптуватися в громаді, знайти роботу або розпочати власну справу, прийняти рішення щодо подальших кроків.

Чому проєкти заморожено

Минуло вже пів року з того часу, як було заявлено про важливу ініціативу щодо будівництва житла для переселенців. Яка наразі ситуація з реалізацією проєкту, ми запитали у Широківського сільського голови Дениса Коротенка.

  • Все, що залежало від нас, зроблено: земельну ділянку надано, проектна документація розроблена, але проєкт вартістю 22 мільйони гривень не бюджетний, потрібні ресурси від донорів. Нами підписано меморандум з кількома благодійними фондами, чекаємо.

_____________________

 

Ще одна серйозна місцева організація Ротарі Клуб “Запоріжжя-Хортиця” за 10 місяців військової агресії допомогла шелтерам, центрам розміщення ВПО, переселенцям, тваринам, людям з особливими потребами, дітям. Президент нашого Ротарі Клубу Олена Сопіна розробила унікальний проєкт «Модульне містечко» для ВПО, він увійшов до четвірки найкращих. Відразу ж розпочався пошук міжнародних партнерів, перемовини. Фінансування мало прийти від італійців, але раптом італійський банк відмовив.  Зараз Олена Анатоліївна веде переписку з донорами з Японії, які зацікавилися цим проєктом. Але це справа не швидка.

________________

Загалом є неофіційна інформація, що нині міжнародні організації припинили пряме фінансування неокупованої частини Запорізької області, надають лише харчі, предмети першої необхідності, ліки та матеріали для забезпечення життєдіяльності, через небезпеку близькості ведення бойових дій.

За інсайдерською інформацією від волонтерів, Запоріжжя нині входить в топ-десятку корупційних міст України. Ще триває розслідування справи з гуманітарною допомогою.

Тож поки в інших містах будують модульні містечка, у нас ця добра справа завмерла.

 

Наталія СТІНА.